|
|
Історія України Електронний підручник |
||
|
Тема 12 - Україна в роки НЕПу (1921-1928 рр.) |
|||
|
1. Економічна і політична криза в Україні кінця 1920 р. - початку 1921 р. Запровадження нової економічної політики. 2. Входження України до складу СРСР. 3. Суспільно-політичне життя у 20-х рр. 4. Культурне і духовне життя у 1920-ті рр. 1. Економічна і політична криза в Україні кінця 1920 р. - початку 1921 р. Запровадження нової економічної політики. Після закінчення громадянської війни внутрішнє становище України було надзвичайно складним. Воєнні дії завдали економіці УСРР величезних збитків і шкоди. Розруха вразила машинобудування, залізорудну і вугледобувну промисловість, металургію. У стані глибокого занепаду були легка і харчова промисловість.
Рис. 12.1. Інструментом проведення продовольчої диктатури в життя стали продзагони, які займалися переважно виявленням і вилученням «надлишків» У скрутному становищі опинилось і сільське господарство. На чверть скоротилися посівні площі. Погіршилась обробка землі, були порушені норми посіву. Політика продрозкладки позбавляла селян економічних стимулів. Справу ускладнив голодомор 1921—1922 рр., який був одним із наслідків політики «воєнного комунізму», тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель. Особливо тяжке становище склалося в південних губерніях України, які до Першої світової війни були головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн. людей. Однак хліб з України продовжував вивозитись для промислових центрів Росії, або для Поволжя, що також голодувало. Голод в Україні вдалося ліквідувати лише 1923 р. завдяки поліпшенню загальної економічної ситуації.
Рис. 12.2. Голодомор в Україні 1921-23 рр.
Оскільки навіть після громадянської війни більшовицьке керівництво не відмовлялось від воєннокомуністичних методів, то знову піднімався повстанський рух. Наприкінці лютого 1921 р. спалахнуло повстання балтійських моряків у Кронштадті, активізувався повстанський рух в Україні. У промислових центрах — Києві, Одесі, Харкові та інших містах почалися страйки, які вимагали усунення більшовиків від влади. Країна опинилася на межі нової громадянської війни. Намагаючись не допустити втрати своєї влади, більшовицьке керівництво змушене було вдатися до інших методів подолання кризи. Відмова від політики «воєнного комунізму» пов'язана з рішенням X з'їзду РКП(б) у березні 1921 р. про заміну продрозкладки продовольчим податком, розмір якого був удвічі менший за продрозкладку і заздалегідь був відомий селянам. Після здачі продовольчого податку селяни отримували право розпоряджатися надлишками своєї продукції. Заміна продрозкладки стала першим кроком нової економічної політики (НЕПу).
Рис. 12.3.Здавання зерна за продподатком. 1922 р.
Рис. 12.4.НЕП і його особливості У промисловості почалася здача в оренду націоналізованих дрібних і середніх підприємств їх колишнім власникам. Була проведена децентралізація управління промисловістю (замість главків підприємства об'єднувались в трести, яким надали господарську самостійність). Багато підприємств були переведені на господарський розрахунок, тобто їх діяльність мала на меті отримання прибутку. Скасовувалась загальна трудова повинність, створювався ринок робочої сили. Було здійснено перехід від зрівняльної заробітної плати до заробітної плати, що залежала від результатів праці.
Рис. 12.5. Українська РСР в умовах нової економічної політики (1921–1928 рр.) Була дозволена торгівля, яка замінила притаманний «воєнному комунізму» простий товарообмін. У великих містах почали діяти торгові біржі. В економіку активно залучались іноземні інвестиції у формі концесій. 1924 р. внаслідок грошової реформи в обіг була введена конвертована валюта — червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям. Джерелом постійного поповнення держбюджету стали податки. В Україні НЕП був упроваджений пізніше — з 1922 р. і його введення було ускладнене значними труднощами, більшими, ніж у районах Росії. Затримало введення НЕПу те, що у 1921 р. в українських селян залишався борг з продрозкладки за 1920 р., який був перенесений на наступний. Однак у цілому НЕП створив сприятливі умови для організації господарства на принципах ринкової системи і це сприяло пожвавленню і швидкій відбудові економіки. Вже у 1925-26 господарському році Україна в цілому досягла до воєнного рівня промислового виробництва. Ще успішніше розвивалось сільське господарство, яке базувалося в роки НЕПу на одноосібних селянських господарствах. 1927 р. оброблялося на 10 % більше землі, ніж 1913 р. В умовах НЕПу знову був відроджений прошарок підприємців, торговців та інших представників буржуазії, що легально здійснював свою економічну діяльність. Хоча НЕП виявився цілком життєздатним, в уяві більшовиків така політика не мала подальшої перспективи. Для них вона була нічим іншим, як тимчасовим відступом перед капіталізмом, за яким розпочнеться новий наступ.
Рис. 12.6. Агітаційний плакат часів НЕПу Отже. реалізація нової економічної політики дозволила частково подолати економічну кризу у СРСР. Передусім, це було зроблено шляхом розвитку приватних одноосібних господарств, передачі дрібних і середніх підприємств в оренду, залученні іноземних коштів. Але окремі положення НЕПу суперечили поняттям комунізму та соціалізму, тому відбувся перехід до індустріалізації та колективізації. 2. Входження України до складу СРСР. Невід'ємною складовою політики більшовиків був курс на об'єднання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії під владою Москви. Після закінчення війни центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені в ВЦВК. У січні 1921 р. командувача збройних сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад у лютому-березні 1921 р. проти договору про військовий і господарський союз виступили деякі делегати, але переважна більшість не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів УСРР та РСФРР та входження їх до складу наркоматів Російської Федерації.
Рис. 12.7. Етапи створення СРСР
Після цього настала черга міжнародних відносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання делегації радянської Росії представництва на Генуезькій конференції. Російський народний комісаріат іноземних справ фактично узурпував повноваження «незалежних» республік і почав виконувати функції загально федеральної структури. Наркомом у справах національностей Й. Сталіним був розроблений проект, який передбачав входження останніх до складу Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономії виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип — принцип рівноправ'я у складі федерації.
Рис. 12.8. Оформлення СРСР 30 грудня 1922 р. на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про створення СРСР і Союзний договір. Процес конституційного оформлення СРСР був продовжений у січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР, де була утверджена Конституція СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися більшою мірою, ніж у попередніх проектах. Принцип рівноправності і федералізму практично поступився автономізації. Союзні республіки, серед них і УСРР, стали адміністративними одиницями СРСР.
Рис. 12.9. Статус УСРР
Рис. 12.10. СРСР Отже, УСРР стала невід'ємною частиною СРСР, керівництво УСРР отримало номінальні права на ведення внутрішніх справ і було позбавлене впливу на зовнішню політику. Україна потрапила у склад СРСР на довгі 70 років. 3. Суспільно-політичне життя у 20-х рр. Лібералізація економічного життя не супроводжувалась перебудовою суспільно-політичних відносин. Політичні порядки в республіці мало змінилися. Диктатура пролетаріату, проголошена більшовиками, фактично була диктатурою партійно-державної верхівки більшовицької партії (ВКП(б)). Як державна організація діяла КП(б)У, яка вже на початку 1920-х рр. перетворилася на єдину легальну політичну організацію. Всі інші партії були ліквідовані. Це мало негативні наслідки. В умовах однопартійної системи по суті були ліквідовані можливості для альтернативності змагальності в розробці найбільш раціональної політики. Партійний монополізм породжував заспокоєність, догматизм. З утвердженням після смерті В. Леніна (1924) позиції Генерального секретаря Й. Сталіна у ВКП(б) все більше знижувалась роль партійних мас, небаченої сили набував партапарат, а сама більшовицька партія перетворилась на ядро командно-адміністративної системи.
Рис. 12.11. Голосування XV з'їзд ВКП(б) Одночасно у 1920-ті рр. знижувались роль і авторитет Рад. У Радах влада зосереджувалась в основному у виконкомах, а останні втрачали будь-яку самостійність і повністю були підконтрольні партійним органам. У 1920-ті рр. в Україні було близько 60 добровільних суспільно-масових організацій, але вони також були підконтрольні партії, до того ж їх кількість зменшувалась. Бюрократично-командна система вживала заходів для свого захисту. Всеросійська надзвичайна комісія, з 1922 р. ДПУ (Державне політичне управління), наділялась надзвичайними повноваженнями і використовувалась також для усунення і ліквідації усіх неугодних партійно-державній системі. Одночасно апарат адміністративно-командної системи, який все більше зростав чисельно, забезпечував розширення не тільки своїх повноважень, а й матеріальних і моральних привілеїв. У 1920-ті рр. були прийняті спеціальні постанови центральних органів партії про поліпшення добробуту відповідальних партійних, радянських та господарських працівників, підвищення їх окладів. До того ж ці категорії і особи, які до них прирівнювались, члени їх сімей почали одержувати спеціальні пайки, безплатне житло, персональний транспорт тощо.
Рис. 12.14. Пропаганда атеїзму Більшовицька партія завжди дотримувалася атеїстичної позиції і тому посилювала репресії проти духовенства, оскільки бачила у церкві ідеологічного конкурента. Державні органи цинічно ігнорували настрої служителів церкви і мирян. Саме держава спровокувала більшість конфліктів між духовенством і радянськими чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах. Конфлікти супроводжувались арештами і навіть розстрілами віруючих. Одним із засобів антицерковної політики більшовиків, спрямованих на послаблення Російської православної церкви (РПЦ), була підтримка розколу в ній. Раніше, в жовтні 1921 р., виникла справді незалежна національна церква — Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), за якою пішло понад тисячу парафій РПЦ в Україні. Однак її становище, як і загалом становище релігії в Україні, ставало дедалі гіршим. Отже, у 20 роках комуністична партія відігравала провідну роль у суспільно-політичному у житті УСРР. Це призвело до встановлення її диктатури, монополії на державне управління. 4. Культурне і духовне життя у 1920-ті рр. Тимчасовий поворот до нових принципів керування життям країни на засадах НЕПу почав приносити переконливі результати не лише в галузі господарювання, а й в культурно-духовній сфері. Більшовицька влада тією чи іншою мірою вимушена була пристосуватись до змін у суспільстві, інколи йдучи на кроки, мету яких важко було швидко оцінити. Один із таких кроків Москви — політика "коренізації", проголошена на XII з'їзді ВКП(б) у квітні 1923 р.
Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою у державних установах та закладах, сприяння, розвиткові національної культури.
Рис. 12.15. Політика українізації
Рис. 12.16. Основні положення українізації Український різновид цієї політики дістав назву «українізації». Здійснення цього курсу в національних республіках, у тому числі і в Україні, відповідало насамперед стратегічним інтересам центральної влади, яка прагнула зміцнити свої позиції в національних республіках. Українська національна культура здобула хоч і тимчасову, але унікальну за весь період радянського правління можливість для більш-менш нормального розвитку.
Рис. 12.17.Агітаційний плакат періоду українізації Основні завдання й напрями українізації були визначені у декреті Раднаркому УСРР від 27 липня 1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ». Тут проголошувалась рівність мов і вказувалось на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови. Для проведення українізації була створена комісія на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В. Затонським.
Рис. 12.18. В. Затонський Від самого початку політика українізації наштовхувалась на опір з боку русифікованої верхівки КП(б)У. Але завдяки наркомату освіти, очолюваному послідовно Г. Гринько, О. Шумським, М. Скрипником українізація проходила успішно. Якщо у 1922 р. українською мовою здійснювалось 20 % діловодства, то в 1927 р. — вже понад 70 %. У 1929 р. навчання українською мовою вели понад, 80 % загальноосвітніх шкіл, понад 75 % технікумів і 30 % вузів. Тираж українських газет збільшився з 1924 по 1927 рр. у 5 разів. У Харкові з метою українізації армії була створена Школа червоних старшин. Чимало позитивних змін завдяки українізації сталося в науці, літературі і мистецтві. З еміграції, повіривши в неї, повернулися М. Грушевський, С. Рудницький та інші діячі науки, освіти, культури. 1920-і роки — це процес творчого злету української науки. Розгорнули свою діяльність відомі наукові колективи, зокрема математична школа. Л. Ландау став ініціатором досліджень у галузі термоядерного синтезу. На терені суспільних наук активно працювали Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Яворський, М. Грушевський, літературознавці С. Єфремов.
Визначальним
для
літературного
процесу
було
виникнення
у 1920-і рр.
багатьох літературних
організацій
— «Гарт»,
«Плуг»,
«Авангард»,
«Молодняк»,
Всеукраїнська
спілка
пролетарських
письменників
та ін. 1925 р. була
створена «Вільна
академія
пролетарської
літератури»
(ВАПЛІТЕ). Рис. 12.19. Літературні об'єднання 1920-х років Ідейним керівником цього об'єднання був Микола Хвильовий, а першим президентом — прозаїк, поет і драматург В. Яловий. Ця організація, прагнула протистояти втручанню партійно-державного апарату в культурне життя. У центрі боротьби літературних течій опинився М. Хвильовий, який у своїх творах відтворював об'єктивну історичну картину тих часів. Сформульоване ним гасло «Геть від Москви!» закликало не копіювати здобутки російської літератури, а творчо перероблювати національні традиції і світовий літературний досвід.
Рис. 12.20 .М. Хвильовий У 1920-ті рр. бурхливо розвивалися й інші види мистецтва. Скрізь виникали самодіяльні і професійні музичні колективи. Серед них капела «Думка», київський симфонічний ансамбль на чолі з В. Яблонським та ін. Новими здобутками збагатили музичну культуру Г. Верьовка, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Косенко. Становлення українського театру пов'язано з іменем Л. Курбаса. В образотворчому мистецтві плідно працювали М. Бойчук, І. Їжакевич та ін. Музеї українського мистецтва були створені в Києві, Харкові, Одесі. В архітектурі розвивався конструктивістський стиль. Однією з найбільш видатних пам'яток цього стилю стала споруда будинку Державної промисловості у Харкові.
Рис. 12.21 .Будинок Державної промисловості у Харкові 30-ті роки ХХ ст. 1927 р. почалося будівництво однієї з найбільших у світі кіностудій у Києві. Вже 1920 р. з'явився перший значний кінофільм режисера О. Довженка «Звенигора». Невдовзі він поставив картини нової генерації «Арсенал» і «Земля».
Рис. 12.22 О Довженко
У цілому, українізація сприяла загальному піднесенню національної самосвідомості, яке активізувалося серед українців під час революції та громадянської війни. Процес українізації не тільки поширював серед народу здобутки культури, а й, за словами О. Субтельного, ототожнював українську культуру, яка раніше була чисто народної, з освітою, модернізацією суспільства та економіки й навіть із державою як такою. Проте згодом більшість досягнень українізації зійшли нанівець під впливом все більшого посилення централізації влади в СРСР. Політика українізації призвела до двох, абсолютно непередбачуваних наслідків. Вона швидко дійшла до пункту, коли національне питання почало стимулювати політику самодіяльності України як держави.
Рис. 12.23. Інструкція з проведення українізації По-перше, сприяння українській мові і культурі в містах і в партійно-державному апараті створило неселянські центри підтримки українських національних прагнень. З 1926 р. по 1932 р. частка українців у індустріальному пролетаріаті зросла з 41% до 53%. На початку 1933 р., тобто напередодні краху українізації, 88% усіх заводських багатотиражок в Україні друкувалися лише українською мовою. Це означало, що національне питання в Україні переростає рамки чисто селянського і стає пов'язаним з розвитком продуктивних сил республіки, її індустріалізацією. По-друге, українізація надала легітимність національній самодіяльності українських комуністів. Так званий національний комунізм Шумського, Хвильового, Волобуєва, Скрипника становив лише частину цієї самодіяльності. У той час, коли багато країн Європи не визнавали прав національних меншин, навіть у Галичині різко зростала полонізація, поява в Україні українських книг, шкіл, інститутів створило ілюзію її еволюції до справжньої національної державності. Українізація переконала багатьох українських діячів, особливо в еміграції, що радянська Україна є останньою надією створити справжню державність, тому видавалася безглуздям опозиція до неї, особливо коли селянські хвилювання почали затухати. Питання для самоконтролю 1. Розкажіть. коли продовольча розкладка була замінена продовольчим податком? 2. Розкажіть про сутність НЕПу. 3.Охарактеризуйте проект створення союзу розроблений Й. Сталіним. 4. Розкажіть про статус УСРР у складі СРСР. 5. Коли була утверджена Конституція СРСР? 6.Коли виникла Українська автокефальна православна церква 7. Що таке коренізація? 8. У якому документі були визначені основні засади українізації? 9. Розкажіть про діяльність ВАПЛІТЕ. 10. Коли з'явився фільм "Звенигора"? Хто його зняв?
Хронологічний довідник 28 квітня1920р. – підписання Варшавського договору між УНР та Польщею. 1920р.- остаточне встановлення більшовицької влади в Україні. 18 березня 1921р. – підписання Ризького договору, згідно якого Східна Галичина і Західна Волинь відходили до Польщі. березень 1921р. – Х з’їзд ВКП(б). Перехід до НЕПу. літо 1921р. – перший голодомор в Україні. Загальні втрати близько 5 млн. осіб. 30 грудня 1922р. – утворення СРСР, до якого увійшли РРФСР, БРСР, УСРР, ЗФСР. 1923р. – впровадження політики українізації. |
|||
|
|
|||
|
© 2017 ДУ «Науково-методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності ВНЗ «Агроосвіта» 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 11 |
|||
