Історія України

Електронний підручник

Основні терміни

Автономія – (грец. – незалежність) – самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією).

“Березневі статті ” – договірні умови, на основі яких здійснювалися рішення Переяславської Ради 1654 р. про входження України до складу Росії.

Гайдамацький рух – визвольний рух проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту на Правобережній Україні, яка до кінця ХVІІІ ст. перебувала під владою шляхетської Польщі. Виник цей рух на Волині та на Західному Поділлі. З другої чверті ХVІІІ ст. піднесенням гайдамацького руху була Коліївщина. (1768 р.).

Генеральна військова канцелярія – центральна установа громадської адміністрації на Україні в XVII-XVIII ст. Через генеральну військову канцелярію гетьман здійснював свою військову і цивільну владу. Керував канцелярією генеральний писар, який вів дипломатичне листування, приймав послів. Генеральна військова канцелярія в різні часи разом з резиденцією перебувала в Чигирині,Гадячі, Батурині,Глухові. Остаточно канцелярія ліквідована у вересні 1764р.

Гривня – злиток срібла (приблизно 200 грамів), який служив грошовою і вагомою одиницею в Київській Русі.

Демократія (грец. – народовладдя) – форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом влади.

Депортація (лат. – вигнання, вислання) – примусове виселення з місця постійного проживання, навіть вигнання за межі держави особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правлячим режимом як соціально небезпечні.

Держава – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємозв’язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

Держава демократична – тип держави, в якій народ є джерелом влади, де державні демократичні соціально-політичні інститути та демократичний тип політичної культури, які забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ із широкими громадянськими правами і свободами.

Держава правова – тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

Держава соціальна – держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі – приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.

Державний суверенітет – верховенство державної влади всередині країни, зосередженість всієї повноти влади у державних органах, незалежність держави у зовнішньополітичній сфері.

День соборності України – 22 січня 1919 р. дві українські держави Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в єдину державу. Ця подія засвідчила споконвічне прагнення українського народу до створення незалежної соборної держави. В цьому – головне історичне значення Злуки УНР і ЗУНР.

Доба Центральної Ради – березень 1917 р. – квітень 1918 р. Основними подіями було намагання демократичних кіл шляхом парламентської демократії вибирати спочатку політичну автономію, а потім державну незалежність. Очолював Центральну Раду М.Грушевський. 29 квітня 1918 р. він став президентом Української Народної Республіки (УНР) , яка була утворена в період Центральної Ради.

Доба гетьманату П.Скоропадського – квітень-грудень 1918 р. Увійшла в історію як спроба консервативних сил зберегти українську державність, встановивши авторитарний режим, що спирався на штики австро-німецьких окупантів. В Українській державі доби гетьманату помітними були зрушення в економічному розвитку, в галузі культури та освіти, у сфері зовнішньої політики.

Доба Директорії – грудень 1918 р. – листопад 1920 р. Ключовими подіями було відновлення Української Народної Республіки (УНР), акт Злуки УНР і ЗУНР; еволюція української державності від парламентської до одноосібної форми правління; втрата через дію зовнішніх сил, суперечливу внутрішню політику державної незалежності. Починаючи з квітня 1918 р., триває воєнна експансія більшовицької Росії в Україну, внаслідок якої на більшій частині українських земель було встановлено радянську владу.

Європейський Союз – міжнародне об’єднання, яке включає у собі риси міжнародної організації та елементи конфедеративної держави. Створений у 1992 році, на початок 2005 року до ЄС входили 25 країн. Стратегічними цілями ЄС є формування ринкового простору із вільним рухом товарів і капіталів; створення умов у політичній, економічній та фінансовій сферах до зближення країн; здійснення узгодженої зовнішньої політики, включаючи питання безпеки світового господарства.

Законодавча влада – влада держави, що полягає у встановленні законів. Законодавча влада є одним з виявів суверенітету держави і належить лише найвищому органові державної влади (в Україні – Верховній Раді України).

Запорозька Січ – місце зосередження козацтва, яке поселилося за дніпровими порогами на поч. ХVІ ст. Тут будувались зимівники, а для оборони від татар ставилися укріплення – “січі”, які зроблені з січених і рублених колод і засіки. Острів Хортиця був центральним місцем першого поселення запорозьких козаків. Січ декілька разів змінювала своє місце знаходження.

Інкорпорація – включення до свого складу. Йдеться про приєднання українських земель й повне їх включення з ліквідацією автономних прав до складу Росії з другої половини ХVІІ ст.

Ідеологія (грец. – поняття, учення) – система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб’єктів політики.

Імперія (лат. – влада, панування) – велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв’язків і виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Коренізація – політика, яку проводили більшовики з 1923 р., спрямована на підготовку й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію культурно-освітніх закладів, видання преси мовами корінних національностей.

Кирило-Мефодіївське братство – перше українське політичне товариство, що виникло в 1846-1847рр. в Києві. Засновники – М.Костомаров,М.Гулак, Б.Білозерський. Головні документи товариства – “Статут слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”, “Книга буття українського народу ” та установча “Записка”.

Козак – (з половецької мови означає – страж, конвоїр). Козацтво в Україні виникло в силу соціально-політичних умов, що склалися в українських землях у ІІ пол. XV-XVIст. Це була нова суспільна сила, яка виступала творцем нової форми державності в Україні, захищала українські землі від зовнішніх ворогів.

Літописи – історичні твори в Київській Русі, в яких розповідь велася за роками. Розповідь в Л. починалася словами: “в літо”, звідси і назва “літопис”. Л. були основними джерелами для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі. Складачі Л. використовували офіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, народні перекази, легенди, розповідали про події, пов’язані з життям світських та духовних феодалів. На Л. значною мірою відбилося те, що їх писали ченці, які причину подій пояснювали втручанням божественних сил. Їхні свідчення часто мають суперечливий характер. Відомі ранні Л. Лаврентіївський літопис (1116 р.) та Іпатіївський літопис (приблизно 1118 р.). Серед українських літописів XIV-XVIIст. цінними історичними джерелами є Густинський літопис, Острозький і частково Київський.

Малоросійська колегія – у XVIIIст. було створено дві М.к. в Україні. Перша – в 1722р. Петром І з метою нагляду і контролю за діяльністю українського гетьманського уряду. Друга – створена в 1764р. Катериною ІІ після скасування гетьманату. Це був вищий адміністративний орган царського самодержавства в Україні.

Малоросійський приказ – державна установа, яка була заснована в 1663р. російським урядом для відання українськими справами. Його завдання – регулювання відносин Росії з гетьманським урядом.

Національне державотворення – термін етнополітології, який означає процес національного самовизначення у формі суверенної державності.

Національна єдність – це широке соціальне перетворення, наслідком якого є згуртованість організму у всіх його параметрах, причому прояви консолідації є досить рухливими.

Національна політика – сукупність заснованих на законі та традиціях дій, направлених на створення сприятливих умов для самореалізації всіх народів в економіці, культурі та захист їх прав та свобод, зміцнення дружби між ними. Це позитивна національна політика. Вона може бути і негативна.

“Неп” – нова економічна політика прийнята Х з’їздом ВКП(б) у березні 1921 р., направлена на зміну продрозкладки продподатком, децентралізація управління та переведення державних підприємств на госпрозрахунок, відновлення товарно-грошових відносин в економіці.

Референдум – спосіб прийняття законів та рішень найважливіших питань державного життя шляхом всенародного голосування.

Сепаратизм – прагнення окремих груп населення до відокремлення від даної держави.

Соціал-демократія – ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

Соціалізм (лат. – суспільний) – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.

Тоталітарний режим, тоталітаризм – політичний лад, при якому влада у державі зосереджена у руках певної групи (політичних партій), яка знищує демократичні свободи, повністю підкоряє всі сфери суспільного життя свої інтересам та утримує контроль над суспільством шляхом терору.

Українська національно-демократична революція – 1917-1920 рр. Характеризувалась українським національним відродженням, визнанням державного статусу України, проголошенням її автономії та державної незалежності.

“Українізація” – український різновид політики коренізації, проголошеної у 1923 р. ХІІ з’їздом РКП (б). Стратегічна мета цієї політики - сприяння розвиткові культур і мов корінних національностей. У той же час першочерговим завданням партії було зміцнення свого впливу в національних республіках шляхом розширення сфери вживання в партійних та державних органах місцевої мови та створення власних апаратників з місцевих кадрів.

Християнство (від лат. – помазаник, месія) – одна із основних світових релігій. Ґрунтується на вірі в Ісуса Христа як боголюдини, який зійшов на землю і прийняв страждання заради спасіння людства. Х. виникло в Римській імперії в середині І ст. н.е., як ідеологічний наслідок розкладу рабовласницької системи. В 988 р. Х. запроваджено в Київській Русі як офіційна державна релігія. Після цього Русь визначила своє місце серед держав Європи. Християнство сприяло зміцненню та розвитку Давньоруської держави. Православна церква відіграла велику роль у політичній консолідації українського народу.

Шовінізм – гіпертрофований патріотизм, філософія поневолення і гноблення народів.

03151, м. Київ, вул. Смілянська, 11