|
|
Історія України Електронний підручник |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Тема 14 - ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 1921-1939 роках |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
1. Становище західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини 2. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель 3. Громадсько-політичне життя українських земель 4. Створення та діяльність ОУН 1. Становище західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини У результаті подій 1914-1920 рр. західноукраїнські землі потрапили під владу іноземних держав: Західна Волинь, Галичина, Холмщина, Підляшшя — Польщі, Буковина, Північна і Південна Бессарабія Румунії, Закарпаття — Чехо-Словаччини. Про це було відзначено у різних міжнародних договорах (Сен-Жерменському, 1919 р., Тріанонському, 1920 р., Ризькому, 1921 р.) На той час у Польщі було 6млн українців, у Чехословаччині - 455 тис, у Румунії - 790 тис Українці проживали на території 146 тис квадратних кілометрів згаданих держав. До складу Польщі належала Східна Галичина (до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини): Львівське, Тернопільське і Станіславське воєводства, а також Західна Волинь, Полісся і Холмщина. До Першої світової війни три останні області були під владою Російської імперії, а після закінчення радянсько-польської війни 1920 р- перейшли під владу Польщі. Найдовше був неясним статус Галичини, але в 1923 р. Рада послів великих держав визнала її частиною Польщі.
Рис. 14.1. Українські землі в складі Польщі За рішенням Ради послів українські землі у складі Польщі мали отримати автономний статус. Забезпечити права національних меншин і надати автономію українським землям польський уряд неодноразово обіцяв у 20-30 роки. Але в правлячих колах Польської держави панували унітаристські настрої і свої зусилля вони спрямовували на посилення контролю над українськими територіями. Українці майже не мали можливості займати адміністративні посади в державних установах,офіцерські посади в армії, поліції, таємних службах. Польський уряд до створення однорідної національної Польської держави. У 1920 роках для Східної Галичини офіційно запропонували назву «Східна Малопольща». Українські імена та прізвища змінювалися на польські. Польська мова витісню вала українську з усіх державних і муніципальних установах.
Рис. 14.2. Карта території УРСР
На загарбаних Румунією територіях проводилася колоніальна політика спрямована на зміцнення контролю над українськими землями. З метою загарбання земель було прийнято закон про адміністративну уніфікацію, згідно з яким законодавство старого королівства поширювалося на приєднані землі. Було ліквідовано самоврядування громад. Замість старост румунськими адміністративними органами призначалися примарі, на чолі повіту-префекти-ставленики Міністерства внутрішніх справ.
Рис.14.3. Політика Румунії щодо українських земель
Карпатська Україна була далекою окраїною Чехословаччини. Керівництва вело таку політику,яка поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою краю. Разом з тим демократична Чехословацька держава проводила ряд перетворень в інтересах населення краю. Як і в інших західноукраїнських землях, на всіх рівнях адміністративного керівництва насаджувалися вихідці з метрополії. Внаслідок цього у краї, де в 1918 р. майже не було чехів,наприкінці 20-х років 80% урядовців були вихідцями з Чехії. Усі три країни проводили політику соціально-економічного та національного гноблення. Кількісно і якісно західноукраїнські землі та їх населення становили могутній потенціал, не раз відігравали значну роль в українській історії, розвитку нашого народу. Українці не могли змиритися з протиправним поділом своєї нації. Держави ж, яким дісталися нові землі, не хотіли рахуватися з інтересами українців.
2. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель Усі ці українські землі не мали самоврядування, власного автономного устрою. Так, польська влада скасувала Галицький автономний сейм, ліквідувала місцеве самоврядування, функції якого почали виконувати урядові комісари. Конституція Польщі 1921 р. не передбачала права на територіальну автономію українських земель. Українців звільняли з державних установ, в тому числі і з повітових, а на землях Галичини були поселені понад 200 тис. польських фермерів (осадників). Вчителів-українців зі Східної Галичини переводили на захід, де домінувало польське населення, а студентами Львівського університету мали право стати лише ті громадяни, які дали присягу на вірність Польській державі. Отже, ситуація із самоврядуванням на колишніх українських землях була складною. Західноукраїнські землі в економічному сенсі перебували у становищі напівколоній. їх частка в промисловому потенціалі була в три рази меншою, ніж відповідно в загальній території та кількості населення країн-окупантів. Переважна частина жителів цих регіонів (до 80 %) займалася сільським господарством. Процес подолання післявоєнної політичної та економічної кризи на цих територіях був уповільнений. Промислове виробництво у 1924-1928 рр. навіть почало занепадати. У 1913 р. у краї було видобуто 1 млн. 114 тис. т нафти, у 1923 р. - 737 тис, у 1926 р. - 796 тис, у 1928 р. - 743 тис, у 1938 р. - всього 507 тис Економіку Західної України, Буковини, Закарпаття влада і економічні структури країн-окупантів розглядали як ринок для збуту своїх не завжди якісних товарів та джерело дешевої сировини і робочої сили. У цьому регіоні уряд стимулював розвиток виробництва, яке не вимагало великих капіталовкладень і швидко приносило результати. Часто сировина, вивезена із західноукраїнських територій до країн, яким ці території належали, поверталася назад у вигляді різноманітних промислових товарів. Все це у комплексі негативно позначалося на розвитку продуктивних сил регіону. Негативні наслідки напівколоніальної залежності посилювалися тим, що в економіці Польщі, Румунії й Чехословаччини домінуючу роль відігравав іноземний капітал. Французькі, американські, англійські, угорські, італійські та інші банки тримали під своїм контролем приблизно 45 % виробництва у деревообробній промисловості, майже 90 % - у нафтовій і т. д. Українське населення, будучи дешевою робочою силою, працювало в дуже важких умовах, на підприємствах спостерігався високий травматизм внаслідок частих аварій та низької техніки безпеки. Таблиця 14.1. Кількість селянських господарств в Галичині, Буковині, Закарпатті
Повільно розвивалося і сільське господарство. Врожайність основних сільськогосподарських культур не перевищувала, окрім Закарпаття, довоєнного рівня. Давалося взнаки безземелля та надлишок робочої сили. Зокрема, уряди країн-окупантів створювали спеціальні фонди для польських, румунських, чеських колоністів. У грудні 1920 року польський сейм прийняв закон, згідно з яким лише у Волинському воєводстві для військових колоністів було виділено 111, 7 тис. га найкращих земель. Наприкінці 1922 р. тут вже нараховувалося 3104 господарства колоністів. Відстоювала їх інтереси Центральна спілка військових поселенців, а на місцях - воєводські та повітові спілки. Понад 450 тис. га західноукраїнських земель до 1923 р. зайняли цивільні колоністи. Тільки у шести повітах на Буковині було виділено 5 тис. га для румунських колоністів, а на Закарпатті - до 20 тис. га для чеських.
Рис. 14.4. Зайнятість населення Галичини, Буковини, Закарпаття
Важкий матеріальний стан місцевого українського населення поглиблювало те, що заробітна плата в місті й селі навіть наприкінці 20-х років не була вищою, ніж перед Першою світовою війною, а в період світової економічної кризи знизилася. Робочий день тривав понад 10 годин на добу. До цього слід додати погане медичне обслуговування, набагато нижчий, ніж в центральних районах Польщі, Румунії й Чехословаччини, загальний життєвий рівень, постійне безробіття. На початку 30-х років, тобто в роки світової економічної кризи, на Буковині було понад 50 тис. безробітних, на Закарпатті - до 100 тис, а в Західній Україні, за даними польської статистики, яка занижувала кількість безробітних, всього - 27 тис. При цьому не були враховані безробітні у дрібній промисловості, транспорті, сільському господарстві і т. д. Тільки у Львові в ці роки було понад 40 тис. безробітних, кількість яких регулярно поповнювали зубожілі селяни. Фактично основною метою діяльності влади щодо західноукраїнського населення було поглиблення його колонізації. Це посилювало соціальне напруження і національні суперечності на цих землях, що спричинило великі конфлікти уже в роки Другої світової війни, особливо між поляками і західними українцями.
3. Громадсько-політичне життя українських земель Незважаючи на антиукраїнську політику Польщі, Румунії та Чехословаччини щодо українства, її політичний режим допускав певну політичну діяльність українців. Згідно Конституції, Польща в міжвоєнний період була парламентською республікою. Легально діяли політичні партії, видавалася опозиційна преса, опозиція мала своїх представників у парламенті. Найбільш впливовою легальною політичною організацією в Західній Україні в міжвоєнний період, яка діяла легально, було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). Утворилось11 липня 1925р. внаслідок об'єднання кількох політичних течій, які виявилися в Національно-демократичній партії у 1919-1923 роках, очолив Дмитром Левицьким.
Рис.14.5. Дмитро Левицький
Орієнтирами УНДО були: соборність, духовність, демократія, антикомунізм. УНДО практикувало політику компромісів з польським урядом, який обіцяв утриматись від антиукраїнських акції, якщо УНДО не проводитиме антиурядової агітації. З кінця ХІХ ст.. у Західній Україні були сильними соціалістичні настрої, речники яких не поривали з національними інтересами, прагнучи поєднати ідеї демократичного соціалізму з перспективою відродження України. Втіленням цих настроїв була галицька Радикальна партія, яка об’єднала близько 20 тисяч членів, переважно селян сільськогосподарських робітників та сільську інтелігенцію. Її головою був Лев Бачинський, а після його смерті 1930 року Іван Марчук. Схиляючись до справедливої аграрної реформи, обмеження приватної власності, відокремлення церкви від держави, радикали в цей час виступали за незалежність України від Польщі, Радянського Союзу та інших держав. Прагнучи поширити свою діяльність на всі українські землі Польщі, радикали Галичини об’єдналися з українськими соціалістами-революціонерами на Волині в Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП) і вступили в квітні 1931 р. до ІІ Соціалістичного Інтернаціоналу. Ліворадикальний рух був представлений Комуністичною партією Західної України, яка спиралась на Українське селянсько-робітниче соціалістичне об’єднання (Сельроб). КПЗУ підтримувала селянські антиурядові акції, кульмінацією, яких стало поліське повстання в 1932 р., яке було жорстоко придушене. Проте в 1938 р. КПЗУ була розпушена. Це був безпрецедентний випадок в історії міжнародного комуністичного та робітничого руху, коли вся партія, що мала заслуги в розвитку комуністичного та робітничого руху, оголошувалася реакційною, поплічницею імперіалістичного табору. На окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності партій і громадських об’єднань. З 1918 по 1928 р. діяв стан облоги, легальна політична діяльність була заборонена .У підпіллі перебували нечисленні комуністичні групи, які ввійшли до складу Компартії Румунії. Антирумунське Татарбунарське повстання, яке розпочалось в ніч на 16 вересня 1924 р., яке тривало 5 днів проти румунських регулярних частин, але було жорстоко придушене, змусило дещо послабити адміністративний тиск.
Рис.14.6. Татарбунарське повстання
Рис. 14.7. Учасники Татарбунарського повстання
Почали відновлюватися культосвітні товариства, преса,студентські об’єднання. З 1928 по 1938 р. у Румунії тривав період відносно ліберального правління, що сприяло легалізації політичних партій. У 1928 році на Буковині розгорнула діяльність прокомуністична організація «Визволення», яка виступала з програмою аграрних перетворень і приєднання до Радянської України. У1927 році була організована Українська національна партія,керівником якої став Володимир Залозецький. Це було ліберальне об’єднання,члени якого схилялися до компромісу з властями. Під керівництвом Ореста Зибачинського, Івана Григоровича і Дениса Квітковського в середині 30-р.стала формуватися конспіративна радикальна національна організація на засадах,багато в чому подібних до оунівських. Ця організація мала вплив у молодіжних та спортивних товариствах. Найвпливовішою політичною силою Чехословаччині було Українське національне об’єднання, на чолі з українофілом Августином Волошином Русофілів репрезентував Антон Бескид , який був губернатором краю 1923-1933 рр. Досить потужні позиції були і в місцевих комуністів , а так ж мадяронів , які орієнтувались та спонсорувались Угорщиною.
Криза міжнародних відносин 1938 р., яка була спричинена зростаючими претензіями Гітлера призвела до Мюнхенської конференції у вересні 1938 р., за рішенням якої Велика Британія та Франція погодились передати Німеччині Судейську область Чехословаччини, що було використано як прецедент Польщею та Угорщиною, перша анексувала Тешинську Сілезію, а друга – претендувала на Закарпаття. Політичні сили Закарпаття вирішили скористатись ситуацією та добитись обіцяної автономії, яка була надана Прагою 11 жовтня 1938р. Але голова автономії русофіл А. Бродій, працював на Угорщину, Новим головою автономії став Августин Волошин,який сформував проукраїнський уряд,спираючись на УНО. Проте міжнародна ситуація загострювалась, 2 листопада за рішенням Віденського арбітражу Прага змушена була передати Угорщині південні райони Словаччини та Підкарпатської Русі. Уряд Волошина переніс свою резиденцію до Хуста. Адміністративні органи, система освіти й видавнича справа переводились на українську мову. Розпочалась організація народної оборони – Карпатської Січі. 12 лютого на виборах то сейму УНО набрало 92 % голосів. Проте Гітлер вирішив повністю ліквідувати Чехо-Словаччину та віддати Закарпаття своєму сателіту – Угорщині. В цих надзвичайно складних умовах Августин Волошин приймає рішення проголошення незалежності Карпатської України,сейм 15 березня 1939 року підтвердив незалежність Карпатської України, а Августин Волошин був обраний її президентом .
Рис.14.8. Августин Волошин
Державною мовою оголошувалась українська, державним прапором синьо-жовтий, а державним гербом – сполучення крайового герба з національним. Державним гімном – «Ще не вмерла України..». Мадяри розпочали наступ14 березня , їм протистояли Карпатські січовики, кількістю в 2 тисяч, тримаючи мужню оборону до17 березня , захисники Карпатської України проявили героїчну мужність та відданість ідеї незалежності України.
Рис.14.9. Карта Карпатської України
4. Створення та діяльність ОУН Лідером суспільно-політичного життя західноукраїнських земель був націоналістичний рух. В 1920 р. було створено Українську військову організацію (УВО), яка ставила перед собою завдання боротьби проти польської окупації. Організацію очолив колишній командир січових стрільці Євген Коновалець. В 1929р.Українська військова організація, об’єднавшись з студентськими націоналістичними організаціями трансформувалась в Організацію український націоналістів, яку очолив Євген Коновалець.
Рис. 15.10. Євген Коновалець
Перебуваючи на підпільному становищі ОУН метою своєї діяльності ставила створення Української самостійної соборної держави. Ідеологією організації став український інтегральний націоналізм, якому були характерні тоталітарні тенденції, але, який на відміну від тогочасних європейських тоталітарних ідеологій виник в середовищі поневоленої нації та який не зазіхав на етнічні території інших націй.
Рис.15.11. Емблема ОУН
ОУН практикувала методи індивідуальних терактів проти представників польської влади (атентати). Найвідомішим було вбивство в 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, який був відповідальним за злочинну політику пацифікації. Польський уряд розпочав наступ на українців, тисячі яких було звинувачено у зв’язках з ОУН. Впродовж 1935 – 1936 рр. у Варшаві і Львові відбулись судові процеси над членами Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. На судових засідання українські націоналісти поводились гідно та впевнено, серед них виділявся Степан Бандера, який очолював Крайову екзекутивну ОУН на західноукраїнських землях.
Рис.15.12. Степан Бандера
Активізація ОУН та збільшення її прихильників хвилювало не лише Варшаву, але і Москву, яка боялась поширення діяльності ОУН на територію УРСР, саме тому в травні 1938 р. радянський агент Павло Судоплатов в Роттердамі вбив лідера ОУН Євгена Коновальця.
Питання для самоконтролю: 1. Під владу яких іноземних держав потрапили західноукраїнські землі в 1914-1920 рр. ? 2. Як жилося українцям в складі Польщі? 3. Яку політику проводила Румунія на українських землях? 4. Яку політику проводила Чехословаччина на українських землях? 5. Що передбачала Конституція Польщі 1921 р.? 6. Як розвивалося сільське господарство? 7. Коли було утворене Українське національно-демократичне об’єднання? 8.Що ставила собі за мету Радикальна партія? 9.Коли розпочалося Татарбунарське повстання? 10. Яка найвпливовіша політична сила діяла в Чехословаччині? 11. Коли була підтверджена незалежність Карпатської України? 12. Коли було утворено ОУН і основна мета? . 13. Що очолив крайову екзекутивну ОУН на західноукраїнських землях?
Хронологічний довідник 1919 р. – Паризька мирна конференція. 11 вересня 1919 р. – країни Антанти підписали з Австрією Сен-Жерменський договір, за яким Буковина була передана Румунії. 1919 р. – виникнення Комуністичної партії Західної України. 8 травня 1919 р. – рішення Центральної руської ради про об’єднання Закарпаття з Чехословаччиною. 1920 р. – утворення Української військової організації. 1921 р. – заснування Таємного університету у Львові. 14 березня 1923 р. – Рада послів великих держав визнала Східну Галичину частиною Польщі. 1925 р. – створення УНДО. 1929 р. – створення Організації українських націоналістів. 11 жовтня 1938 р. – здобуття Закарпаттям автономії. 15 березня 1939 р. – проголошена незалежність Карпатської України. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
© 2017 ДУ «Науково-методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності ВНЗ «Агроосвіта» 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 11 |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
