|
|
Історія України Електронний підручник |
||
|
Тема 3. Галицько-Волинське князівство |
|||
|
1.Утворення Галицько-Волинського князівства 2.Політичний і соціально-економічний розвиток. 3. Данило Галицький. 4. Монголо-татарська навала на Русь. 5.Занепад Галицько-Волинського князівства. 6.Значення Галицько-Волинського князівства в історії України. 1.Утворення Галицько-Волинського князівства. Внаслідок роздрібненості на політичній карті могутньої Київської Русі з'явилося більше десятка князівств. Одним з найбільших з них було Галицько-Волинське князівство. Територія його простягалася від Угорщини та Польщі на заході до половецьких степів на сході й від Карпат на півдні до Литовських земель на півночі.
Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників: 1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); 2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга; 3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264); 4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів: I етап (1199-1205 рр.) - утворення і становлення Галицько-Волинського князівства. 3 ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а в 1146 р. - Волинське князівство. Першими в Галицькій землі правили Ростиславичі - нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свою родовід від Володимира Мономаха. Галицьке князівство досягло найвищої могутності при Ярославі Осмомислі (1152-1187 рр.), а Волинське - при Романі Мстиславовичі (1170-1205 рр.).
Рис.3.1.Роман Мстиславич II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий розпад єдиної держави. Після смерті Романа Мстиславича єдність Галицько-Волинського князівства була тимчасово порушена. Розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель. Не допустити відновлення єдності Галицько-Волинського князівства прагнули верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правлячі кола Угорщини і Польщі. III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ярмом. Тільки в 1238 р. волинський князь Данило, син Романа Мстиславовича, остаточно оволодів Галичем, став князем галицьким і відновив єдність Галицько-Волинського князівства. Наприкінці 1239 р. Данило Романович поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою свого тисяцького Дмитра, який очолював оборону міста від орд хана Батия у 1240 р. Після завоювання Києва монголо-татари продовжили свій похід на захід і зруйнували більшість міст Галицько-Волинського князівства, завдавши йому важких втрат. Послаблення внаслідок цього княжої влади спричинило початок міжусобиць. У внутрішні справи держави знову почали втручатися іноземці. Край цьому поклала битва під Ярославом, у якій 17 серпня 1245 р. Данило та його брат Василько розгромили війська угорських і польських загарбників і загони бунтівних галицьких бояр. Боярська опозиція була остаточно знищена. IV етап (1264-1323 рр.) - початок поступового занепаду держави. Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально лишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолювали Василько Романович (до 1269 р., а згодом його син Володимир 1269-1289 рр.) та Галичиною, де князював Лев Данилович (1264-1301 рр.).
Рис.3.2. Лев Данилович
Розпочався поступовий занепад Галицько-волинської держави. Від неї відходили окремі землі. V етап (1323-1349 рр.) - занепад. Після смерті Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича (Лева II) останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340 рр. і продовжував політику своїх попередників. Юрій ІІ Болеслав зумів врегулювати відносини із Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом. Однак напруженими залишилися стосунки і Польщею та Угорщиною, які в 1339 р. домовилися про спільний наступ на Галицько-Волинську державу.
2. Політичний і соціально-економічний розвиток Галичина стала окремим князівством за Ростиславовичів. Ростислав Володимирович був онуком Ярослава Мудрого. Після його смерті сини Рюрик, Володар і Василько сіли в містах Перемишль, Звенигород й Теребовля. Галицькі землі об’єднав в одне князівство син Володаря Володимирко (1124-1153 рр.). В 1144 р. він переносить столицю з Перемишля в м. Галич, із того часу його земля починає називатись Галицькою і виходить з-під контролю Києва. Особливо піднявся авторитет князівства за Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.).
Рис.3.3. Ярослав Осмомисл
Він брав участь у боротьбі за Київ, посилав свої полки проти половців, постійно вів боротьбу з місцевими боярами, користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував зв’язки не лише із сусідами, а й з Візантією та Священною Римською імперією. Завдяки такій політиці, Ростиславичі зуміли оборонити свою землю від нападників-сусідів, захистити її кордони.
Волинська земля теж мала давні державницькі традиції й об’єднувала територію колишніх племінних союзів дулібів,бужан та волинян. Вона лежала на торговому шляху з Києва на Захід і відокремилась від центру в середині ХІІ ст. при князюванні правнука Володимира Мономаха Мстислава Ізяславича.
Рис.3.4. Мстислав Ізяславич. Але згодом Волинь перетворилася на своєрідну федерацію менших князівств. Був свій князь у Луцьку, були князі в Пересопниці, Дорогобужі та ін. Одні князівства виникали, інші – зникали. Серед волинських міст, крім Волиня, Червена, Белза, стали відомими Володимир, Пересопниця, Дорогобуж, Острог, Дубно, Корець, Муравиця. Підняв авторитет землі Волинської Роман Мстиславович (1170-1205 рр.), який, повернувшись із Новгорода після смерті батька, заволодів престолом на Волині. Згодом постійно звертає свої погляди на сусідню Галичину, де всевладне боярство вело боротьбу із синами Ярослава Осмомисла. Протягом довшого періоду між Волинським князівством і Галичиною розвивалися жваві економічні й культурні стосунки. Спільними в них були і вороги-сусіди – Польща й Угорщина. Все це і стало передумовою їх, об’єднання. Роман розпочав цю історичну справу ще у 1188 р., коли після смерті Ярослава Осмомисла бояри запросили його до Галича. Але тут він довго не втримався. Лише у 1199 р., після смерті останнього Ростиславовича, Романові вдається закріпитися у Галичині й об’єднати її з Волинню в одне князівство – Галицько-Волинське.
Рис.3.5.Карта Галицько-Волинського князівства
Одночасно він підпорядкував собі Київ. Таким чином, на європейській карті наприкінці XII ст. утворилася нова політична одиниця, лідери якої поставили перед собою мету відродити минулу славу руських земель на теренах теперішньої України. Літописи, хроніки, легенди, пісні високо оцінюють діяльність Романа Мстиславовича. Він змальовується розумним, хоробрим, енергійним. Літописець називає його великим князем “царем на Русі”, “самодержцем всея Русі”, причому слово “самодержець” вперше в літописі вжито саме стосовно нього. Нова держава мала власну економічну основу, бо знаходилася на шляху Буг-Дністер, тримала у своїх руках частину балтійсько-чорноморської торгівлі. Роман вів запеклу боротьбу з галицькими боярами, посилав свої полки проти половців, постійно боронив західні рубежі від угорців і поляків. В одному з походів князь загинув у 1205 р., у битві з військами Лешка Білого на Віслі, залишивши двох малолітніх дітей – Данила й Василька. Скориставшись цим, бояри намагалися не допустити зміцнення великокнязівської влади, закликають на допомогу угорців і поляків, інших руських князів. Розпочалася 40-річна боротьба за престол. Але юний князь Данило Романович, знайшовши підтримку на Волині, повів боротьбу за Галич, зумів припинити міжусобиці і поновити єдність галицько-волинських земель. Коли Наддніпрянщина під ударами кочівників дедалі більше занепадала, зростало значення західних земель – Галичини та Волині. Ці землі були родючими і багатими. Тут розвивались землеробство, скотарство, ремесла, добувалася сіль, активно велася торгівля. Тут були родючі землі з традиційною культурою обробки землі. У долинах рік проживало сільське населення, яке займалося землеробством (сіяли жито, овес, ячмінь і пшеницю), тваринництвом, бджільництвом, мисливством. Особливого значення набуло видобування солі з підкарпатських соляних джерел. У Галицько-Волинській землі було багато торговельно-ремісничих центрів: Володимир, Кременець, Луцьк, Перемишль, Галич та ін. Гончарство, обробка шкіри і хутра, ливарництво були тут на високому рівні. Значне місце займала торгівля. Торговельний шлях з Галича у Київ називали «Соляним», бо прасоли вивозили сіль по всій Русі. Соціальна верхівка складалася з великих землевласників-князів та бояр. Експлуатація смердів була значною, свідченням чого є народні повстання у 1144, 1236-1255 рр. (народний рух «болоховців» - жителів землі у верхів'ях Случі, Південного Бугу й Тетерева). Відносній незалежності й самостійності Галицько-Волинської землі сприяла і її певна віддаленість від Києва. Після Любецького з'їзду князів 1097 р. Галичина відділилася від Києва. Вона складалася з кількох дрібних князівств. Лише 1141р. князь Володимирко (Володимир Володарович) об'єднав їх і переніс свою столицю з Перемишля до Галича над Дністром. Розквіту й могутності князівство досягло за його сина Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.), який прагнув об'єднати всі руські землі. Про могутність князя Ярослава згадується в «Слові о полку Ігоревім». Але після його смерті в Галичині спалахують міжусобиці. В них брали участь місцеві бояри, чимало яких діяло в союзі з угорцями й поляками. Волинь почала відігравати важливу роль під час правління Романа Мстиславича (1173-1205 рр.), який по смерті галицького князя Володимира Ярославовича 1199 р. об'єднав Галичину та Волинь і став князем великої Галицько-Волинської держави. Талановитий політик і воїн, Роман Мстиславич 1196 р. підкорив литовські племена ятвягів, а 1202 р. поширив свою владу на Придніпров'я. У 1202-1204 рр. він об'єднав південноруських князів і здійснив успішні походи проти половців, а також зумів приборкати свавільну аристократію. Але після його трагічної загибелі 1205 р. у битві з поляками боярський сепаратизм знову посилився і Галицько-Волинське князівство розпалося. Лише 1238 р. синові Романа Мстиславича - Данилові Галицькому (1238-1264 рр.) вдалося відновити єдність. Він прославився як видатний державний діяч, дипломат і полководець. Князь Данило Галицький поширив свій вплив на Київ, вів успішну боротьбу проти угорських, польських і німецьких загарбників, повернув завойовані ними землі.
3.Данило Галицький
Рис.3.6.Данило Галицький
Син князя Романа Мстиславовича й Анни народився, можливо, у 1201 р., адже відомо, що в рік смерті батька йому виповнилося чотири роки. Походження матері не достовірне. Одні джерела її відносять до візантійського двору, інші до боярського роду Волині. Сироті Данилові прийшлося зустрітися з безліччю труднощів. Підрісши, він, разом із братом Васильком, розпочав боротьбу з боярами
Рис.3.7.Борин за об’єднання галицько-волинських земель, яка набирала характеру визвольної війни за державну незалежність. Данило розпочав цю справу з Волині. Здобув Володимир (1214 р.), Берестя й Забужжя (1219 р.), Луцьк (1225 р.), пізніше Белз. Згодом, опираючись на сили Волині, Данило повів війну за Галич. Ця боротьба вимагала великих зусиль. Правда, він знайшов допомогу зі сторони Мстислава Пересопницького, який видав за нього свою дочку. У 1237-1238 рр. Данило остаточно осів у Галичині, волинські землі віддав братові. У 1238 р. отримав перемогу над Тевтонським орденом, війська якого захопили Дорогочин. Збираючи руські землі, у 1239 р. заволодів Києвом. Він укріплює існуючі міста, будує нові. У 40-х рр. з’являється м. Холм – нова князівська резиденція, у 50-х рр. – м. Львів.
Рис.3.8.Древній Галич
Серед основних напрямків внутрішньої політики Данила значне місце займає організація державного апарату, який формувався з вірних йому бояр. Найпомітнішими тут були посади двірського – заступника князя в справах війська, суду, “печатника” – охоронця державної печатки, канцлера, міністра закордонних справ. Данило проводив активну зовнішню політику. Його міжнародному авторитетові сприяло коронування папською короною 1253 р. у м. Дорогочині.
Рис.3.9.Папська корона Данила Галицького
Отримавши корону, князь надіявся на допомогу Заходу у боротьбі з татарами. Однак цього не сталося. Данило Галицький помер у 1264 р., але назавжди залишився в українській історії визначною постаттю, збирачем південних руських земель у єдину державу, який разом із братом Васильком активно протидіяв монголо-татарській загрозі. 4. Монголо-татарська навала на Русь У 1222 р. монголо-татарські війська, подолавши Кавказ, рушили в половецькі степи. У битві, яка відбулася на Дону, половці зазнали ніщивної поразки і відступили до Дніпра, сподіваючись на допомогу руських князів. Половецький хан Кобяк звернувся за допомогою до руських князів. Ті, що відгукнулися на заклик, разом з половцями зустріли монгольське військо на р. Капці (1223 p.). Русько-половецьке військо, хоча й мало чисельну перевагу, діяло неузгоджено в силу ворожнечі між князями і було по черзі розгромлене. У битві загинули шість руських князів, а з простих воїнів, за твердженням літописців, повернувся лише кожен десятий. Проте монголи також зазнали тяжких втрат і, не наважуючись продовжити похід, повернули назад. При переправі через Волгу були розгромлені волзькими болгарами. Майже півтора десятиліття на Русі не чули про монголів. Проте у 1237 р. вони знову на чолі з онуком Чингізхана Батиєм опинились на кордонах Русі. Монгольське військо нараховувало близько 140 тис. воїнів. Спочатку вони вогнем і мечем пройшлись по землях Північно-Східної Русі, зруйнувавши міста Рязань, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Улич, Ярославль, Твер, Кострому та інші міста. Дійшовши до озера Селігер монголи повернули на південь. На цьому шляху вони потрапили на сильний опір невеликої фортеці Козельськ, яка впродовж семи тижнів чинила опір монголам. Батий назвав Козельськ, під стінами якого загинуло близько 4 тис. воїнів, "злим містом". У 1238 р. виснажені монгольські війська відійшли у половецькі степи, щоб відновити сили для нових походів. Навесні 1239 р. військо Батия рушило у землі Південної і Південно-Західної Русі. Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240 р. — Київ. Кияни під керівництвом воєводи Дмитра мужньо чинили опір шість тижнів, але їх опір було зламано. Останні захисники міста загинули під уламками Десятинної церкви. Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором врятували Західну Європу від монгольської навали. Безпосередні наслідки монгольського завоювання для руських князівств: — руйнація і занепад ролі міст; — занепад ремесла і торгівлі; — значні демографічні втрати; — знищення значної кількості представників руської еліти. Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств. З 74 міст колишньої Київської Русі було розорено 49. 14 вже більше не піднялися з руїн, 15-з часом перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а до монгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли, скоротились посівні площі, занепала торгівля.Причинами завоювання Русі була політична роздробленість держави, внутрішні міжусобиці та неузгодженість князів. 1245 р. Данило змушений був визнати номінальну залежність від Золотої Орди. Таким чином йому вдалося захистити землі князівства від набігів ординців, відновити економіку й торгівлю. У 50-х роках військо на чолі з Данилом Галицьким визволило від золотоординців землі по Південному Бугу, Случу й Тетереву. Однак невдовзі Золота Орда поновила панування над краєм і примусила знищити укріплення галицько-волинських міст. Наступником Данила був його син Лев (1264-1301 рр.). Він приєднав до Галицького князівства частину Закарпаття з Мукачевом і Люблінську землю. На початку XIV ст. всі галицько-волинські землі об'єдналися під владою онука Данила князя Юрія І, який 1303 р. домігся відкриття осібної митрополії православної церкви з центром у Галичі. Правління галицько-волинських князів припинилося 1340 р. зі смертю Юрія II.
5.Занепад Галицько-Волинського князівства Після смерті Данила князівство на деякий час втрачає свої позиції. На початку XIV століття., скориставшись чварами у Золотій Орді, Галичина та Волинь за князя Юрія І (1301-1315), який теж прийняв королівський титул, знову об’єдналися, піднявши свій авторитет на міжнародній арені. Сини Юрія І Андрій і Лев ІІ (1315-1323) продовжували політику батька. Але у боротьбі з татарами брати загинули. Спроба наступного князя Юрія ІІ Болеслава втримати державу від розпаду продовжувалась до 1340 року. Смерть цього останнього князя-короля відкрила дорогу до занепаду Галицько-Волинського князівства. Його територією заволоділи Литва, Польща, Молдавія. Галицько-Волинське князівство відіграло важливу роль в історії України. Після занепаду Києва воно на ціле століття подовжило існування державності на східнослов'янських землях і стало головним політичним центром України. Розквіту досягла й культура Галицько-Волинського князівства, яка розвивалося під впливом як давньоруських, так і західних традицій. Центром давньоруської писемності були Холм, Львів, Володимир-Волинський. В архітектурі дивовижно переплелися риси візантійсько-руського і готичного стилів. Зразками цього архітектурного напряму стали церкви Успення та Іоанна Предтечі у Холмі, Миколая у Львові, Василія у Володимирі-Волинському, храми Іоанна Богослова і Дмитрія в Луцьку. Набуло поширення будівництво замків. Однак у першій половині XIV ст. Галицько-Волинське князівство
6.Значення
Галицько-Волинського князівства в історії України Галицько-Волинське
князівство (1199 – 1340 рр.) відіграло важливу роль в об’єднанні південних
руських земель, стало праобразом майбутнього українського державотворення,
але згодом через низку зовнішніх і внутрішніх факторів зійшло з політичної арени
Європи. У контексті розробки проблеми
державотворення слід відмітити, що утворення Галицько-Волинського князівства
на чолі з Романом Мстиславичем стало важливим етапом в історії української
державності. Як відомо Галицько-Волинське князівство було державно-територіальним
утворенням із столицею Галичем, що склалося з Галицької і Волинської земель.
Засновано у 1199 р. Романом Мстиславичем колишнім волинським князем, який
об’єднав Волинське і Галицьке князівства. Єдине систематичне й досить
докладне джерело з історії Галицько-Волинського князівства й узагалі
Південно-Західної Русі ХІІІ ст. є Галицько-Волинський літопис,
який зберігся у складі кількох літописних зводів, головні серед них – Іпатіївський
поч. ХV ст. і Хлєбніковський
ХVІ ст. Саме Романа Мстиславича у Галицько-Волинському літопису вперше
названо “самодержцем всєї Русі”. Галицько-Волинське
князівство ще на 100 років продовжило державність Київської Русі. Своєї
могутності воно досягло за часів Данила Галицького, політикою якого було
закладено підвалини специфічного українського самоусвідомлення, власної
ідентичності. Він досить вміло маневрував між католицьким Заходом і
монголами, започаткувавши модель спілкування з сусідами, наріжним каменем якої
стали компроміси. На відміну від Київської Русі
Галицько-Волинське князівство розвивалося на єдиній українській основі. Поряд
із сильною князівською владою, яка зберегла за собою судові повноваження у
Галицько-Волинському князівстві була на високому рівні організація державного
ладу, тут постійно діяв такий важливий державний інститут як боярська рада,
авторитет якої постійно зростав. У Галицько-Волинській землі як і в інших
великих князівствах Русі того часу, поширилася вотчинна система управління. Галицько-Волинське
князівство проводило незалежну політику на міжнародній арені. Воно добилося
помітних успіхів у боротьбі із Золотою ордою, захистило країни Західної
Європи від монголо-татарської навали, підтримувало тісні стосунки з Австрією,
Німеччиною, Польщею, Угорщиною, римською курією тощо. Галицько-Волинська держава була
відчутним геополітичним чинником в Європі та вітчизняній історії, оскільки
вона успадкувала політичну традицію Київської держави. Позиція
Галицько-Волинської держави суттєво вплинула на політичні процеси в
тогочасній Європі, а її правителі за часів розквіту держави (Роман
Мстиславович, Данило Романович) були серед найпомітніших постатей
європейської політики. За своїм політичним становищем, територією,
економічною, військовою могутністю, рівнем культури вона була однією з
найбільших держав, що, за винятком Чернігівського князівства, об’єднувала всі
етнічні українські землі й розвивалася на єдиній етнічній основі (Київська
держава була поліетнічною). Спадкоємцем Київської Русі є український
народ, а наступником Київської держави стало Галицько–Волинське князівство. Підводячи підсумки, Київська Русь та
Галицько-Волинська держава відіграли важливу роль в історичній долі
українського народу. Передові для того часу політичний устрій, виробничі
відносини, високопродуктивне сільське господарство і ремісництво, вдала
дипломатична діяльність на міжнародній арені – все це сприяло тому, що
Київська Русь зайняла провідні позиції в Європі. Утворення та розвиток
Галицько-Волинського князівства (др. пол. ХІІ – перша пол. ХІV
ст.) стала історичною формою української національної державності. Вже в
період Київської Русі держава виконувала ряд економічних функцій, регулювала
окремі соціально-економічні процеси. В подальшому ці функції розширюються, вдосконалюються.
Діють вони і в сучасних умовах розбудови української держави. Питання
для самоконтролю: 1.Які були галицькі та
волинські землі у період розпаду Русі? ; 2.Які передумови створення
Галицько-Волинського князівства ?; 3. Як князь Роман Мстиславович
об’єднував Галицьке і Волинське князівство?; 4.Внутрішня та зовнішня
політика галицько-волинських князів; 5. Монгольська
навала на Русь; боротьба з навалою; оборона Києва; 6. Князь Данило Галицький
та його нащадки; 7.Причини занепаду Галицько-Волинського
князівства. Галицькі
і галицько-волинські князі (ХІІ – ХІV ст.) Володимирко Володаревич (Галицький)
– 1124 –1153 рр. Ярослав Осмомисл – 1152 – 1187 рр. Роман Мстиславович – 1170 - 1205
рр. Данило Галицький – 1238 - 1264 рр. Василько Романович – 1238 - 1269
рр. Лев І Данилович
–1264 – 1301 рр. Володимир
Василькович – 1272 – 1288 рр. Мстислав
Данилович – 1288 - 1292 рр. Юрій Львович –
1301 – 1308 рр. Андрій та Лев ІІ
Юрійовичі – 1308 – 1323 р. Болеслав Юрій ІІ (Тройденович) –
1324 – 1340 рр. Хронологічний довідник 1124-1153 рр. – князювання
у Галичині Володимирка Володаревича (Галицького). У 1141–1144 рр. відбулося
об’єднання галицьких земель з центром у Галичі. 1152-1187 рр. – князювання
у Галичині Ярослава Осмомисла. 1169 р.
– коаліція князів на чолі з Андрієм Боголюбським захопила і знищила Київ. 1170-1205 рр.-
князювання на Волині і у Галичині Романа Мстиславовича. 1185 р.
– похід новгород–сіверського князя Ігоря Святославича проти половців (“Слово
о полку Ігоревім”). 1187, 1189 рр.
– перші літописні згадки етноніма “Україна”. 1199 р.
– князь Роман Мстиславович об’єднав Волинь і Галичину. 1205–1238 рр. –
боротьба за галицько–волинські землі. 1223 р.
– поразка русько–половецького війська від монголо–татар на р. Калка. 1237–1238 рр.
– розгром Д. Галицьким німецьких рицарів під Дорогочином на півночі Волині;
утвердження влади Д. Галицького у Галичині (князював до 1264 р.). На Волині
до1269 р. князював Василько Романович. 1239–1241 рр.
– захоплення монголо–татарами українських земель. 1240 р. –
перша письмова згадка слова “козак” у Початковій монгольській хроніці.
Монголо-татари захопили Київ. 1245 р.
–Данило Галицький розгромив угорсько–польські війська під Ярославом. 1253 р.
– коронація Д. Галицького у м. Дорогочині. 1254–1255 рр.
– перемога Д. Галицького над ордою Куремси під Крем’янцем. 1256 р.
– перша літописна згадка про м. Львів. 1264 р.
– смерть Д. Галицького; похований у м.Холм. 1264 –
1301 рр. – князювання у Галичині Лева І Даниловича. 1272 –
1288 рр. – князювання на Волині Володимира Васильковича. 1288 – 1292 рр. –
князювання у Гал.-Волинському князівстві Мстислава Даниловича. 1300 р.
– перенесення митрополичої кафедри з Києва до Володимира–на–Клязьмі. (згодом
митрополит переїхав до Москви). 1301 –
1308 рр. – князювання Юрія Львовича. 1303 р.
– утворення галицької православної митрополії. Поява терміну “Мала Русь”. 1308 –
1323 рр. – князювання Андрія та Лева ІІ Юрійовичів. |
|||
|
|
|||
|
© 2017 ДУ «Науково-методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності ВНЗ «Агроосвіта» 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 11 |
|||
