|
|
Історія України Електронний підручник |
|||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Тема 19 - Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
1. Погіршення економічної ситуації в Україні в другій половині 80-х років 2. Чорнобильська катастрофа 3. "Перебудова" 4. Вибори до Верховної Ради УРСР 1990 р. 5. Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. 6. Спроба державного перевороту в СРСР та події в Україні 7. Акт проголошення незалежності України
1. Погіршення економічної ситуації в Україні в другій половині 80-х років На середину 80-х, до кінця не усвідомлюючи «прискорення» драматизму ситуації, партійно-державне керівництво в економічній сфері обирає стратегію «прискорення». Її суть полягала в тому, щоб на існуючій матеріально-технічній базі, при незмінних соціально-економічних відносинах прискорити темпи економічного розвитку і таким шляхом вийти з кризи. Прагненням прискорити розвиток народного господарства була позначена економічна політика українського керівництва. Але чіткий план її втілення так і не був вироблений. Новаторські починання не доводилися до кінця, а окремі правильні й сміливі рішення потопали в трясовині старих підходів до розв'язання проблем, не приносячи очікуваних результатів.
Рис. 19.1. Політика «прискорення» та її наслідки
Так, у червні 1985 р. було проведено
Всесоюзну нараду з питань науково-технічного прогресу. Невдовзі пленум ЦК КП
України ухвалив постанову про заходи щодо прискорення науково-технічного прогресу
в республіці. А у серпні 1985 р. газета «Правда» опублікувала спільну
постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про широке впровадження нових методів
господарювання і посилення їхнього впливу на прискорення науково-технічного
прогресу. «Нові методи» нічого принципово нового не містили і цілком
вписувались у рамки старої командної системи. Наприкінці травня 1986 р.
«Правда» поінформувала читачів стосовно постанови ЦК КПРС про заходи щодо
посилення боротьби з нетрудовими прибутками. Нею було започатковано широку й
галасливу кампанію, в яку включилися правоохоронні органи, партійні
організації, інші громадські об'єднання. Проте в поле їхнього зору рідко
потрапляли крадії чи хабарники, високопоставлені рвачі і «комбінатори».
Найчастіше переслідували тих, хто вирощував на присадибній ділянці і продавав
свіжу городину, власноруч виготовлені предмети господарського вжитку, одяг і
взуття, надавав різні послуги. Таким чином, переслідували тих, кого за
наявності здорового глузду слід було всіляко підтримувати. . Однак найголовнішої сфери виробничої - індивідуальна трудова діяльність і кооператив торкнулися мало. Не вдалося добитися й інтенсивнішого впровадження у виробництво найновіших досягнень вітчизняних і зарубіжних учених, покращити якість, технічний рівень промислової продукції. У цих умовах, починаючи з 1987 р., було впроваджено державне приймання готової продукції. Держриймання виявило серйозні вади в якості виробів, що їх випускала промисловість, однак радикально впливати на її підвищення не змогло, бо стосувалось лише останнього етапу виробничого процесу. Нічого не було зроблено і для структурної перебудови промисловості України, подолання її численних деформацій і перекосів. У результаті старі негаразди почали проявлятися все гостріше. Так, унаслідок дискримінаційної інвестиційної політики центру в другій половині 80-х років зношеність основних фондів підприємств України досягла 60%. Морально застарівав верстатний парк - справжній фундамент індустрії. Курс XXVII з'їзду КПРС на прискорений розвиток машинобудівного комплексу у дванадцятій п'ятирічці провалився. Кризові явища в промисловості наростали. Багаторічна тенденція до переважаючого розвитку виробництва засобів виробництв, тобто групи «А», що так і не була зупинена, призвела до того, що лише 20% потужностей промисловості випускало товари народного споживання. Становище ускладнювало й те, що близько 80% загального обсягу промислового виробництва немало на території республіки завершеного технологічного циклу. Як і раніше, в Україні вироблялися головним чином напівфабрикати, а готова продукція - за її межами. Це був наслідок цілеспрямованої Політики центру на формування «єдиного народногосподарського комплексу», за яким приховувалось прагнення унеможливити вихід республіки зі складу СРСР. Наслідки для України цілеспрямованої політики центру на формування «єдиного народногосподарського комплексу СРСР» в УРСР Таблиця 19.1. Політика центру на формування «єдиного народногосподарського комплексу СРСР» в УРСР
Таким чином, у 1986-1987 рр. ніяких істотних заходів щодо реформування економіки та забезпечення її дієвого прискорення зроблено не було. У результаті з середини 80-х років посилилось відставання від запланованих темпів. У 1986 р., за завищеними цифрами Держкомстату, приріст національного прибутку по СРСР становив 2,3%, а у 1987 р. - лише 1,6%. В Україні становище було дещо кращим, і спад ще не охопив головні галузі її економіки. Працелюбність, дисциплінованість і висока кваліфікація робітників, інженерно-технічних працівників і колгоспників дали можливість на деякий час нейтралізувати негативні тенденції в народному господарстві СРСР, які були дедалі загрозливішими. Однак за умов централізованого розподілу, важелі якого тримали союзні відомства, народ не бачив позитивних результатів своєї праці. Становище з промисловими і продовольчими товарами у республіці погіршувалося. До того ж за умов тісних економічних зв'язків, які контролював і спрямовував центр і які задовольняли насамперед його інтереси, обвальний спад виробництва в Україні був неминучий. Необхідність поглиблення економічних перетворень ставала все очевиднішою. У 1987-1989 рр. в економічній політиці стали з'являтись нові тенденції. Одним з найголовніших завдань «перебудови» її ініціатори оголосили встановлення контролю народу над господарським життям, «передачу економічної влади трудящим» шляхом радикальної економічної реформи. Експлуатуючи одержавлене народне господарство, бюрократично-централізаторські союзні міністерства і відомства зберігали свою могутність і мали неподільний вплив на всі сфери суспільного життя.
Саме тут, в економіці, опір перебудові був особливо сильним, а її здобутки - найменшими. Вперше за час перебудови питання про радикальну економічну реформу було поставлене на липневому (1987) пленумі ЦК КПРС. Передбачалося розробити правові й економічні основи для забезпечення співіснування державного і незалежного від держави секторів господарства, для чого сприяти перетворенню частини державних підприємств на орендні, кооперативні, акціонерні, приватні, змішані, а також з участю іноземного капіталу. Централізоване управління слід було замінити економічним механізмом ринкового типу, але, це була лише стратегічна мета. Втілення її в реальне життя могло знищити вплив державної бюрократії на економіку. У цьому випадку центральні відомства могли втратити свій всеохоплюючий контроль над народним господарством. Тому саме на цьому напряму реформу правлінський апарат чинив особливо витончений і сильний опір. Не маючи змоги відкинути реформу «з порога», консервативні сили в центральному апараті і на місцях опрацьовували компромісні варіанти, які б звільнили ініціативу підприємств і заспокоїли народ, але водночас зберегли їхні командні позиції. Саме така непослідовність і половинчастість була закладена в моделях госпрозрахунку, що запроваджувались. При цьому у промисловості жодних позитивних змін не відбулося. Навпаки, половинчасті та непродумані реформи вносили дезорганізацію в командно-централізовану і по-своєму логічну систему управління економікою. Послаблення контролю центру створювало умови для пошуків вигідніших партнерів, дозволило відмовитись від неприбуткової трудомісткої роботи і перейти до випуску товарів, реалізація яких давала великі прибутки. За умов панування штучно встановлених цін, що не відображали реальних затрат, ця відносна свобода економічної діяльності підприємств почала відігравати руйнівну роль, вела до посилення розбалансованості народного господарства, дальшого розпаду економічних зв'язків кооперативний сектор, у якому на початок 1990 р. в Україні було зайнято майже 700 тис. чол., виробляв продукції й надавав послуг на суму близько 5 млрд. крб., але був не спроможний істотно поліпшити становище в економіці. Понад третину його продукції й послуг надавалося не населенню, а державним підприємствам. Майже 60% кооперативів створювалися в мережі громадського харчування, замість підприємств державної торгівлі, які згортали свою роботу. Отже, конкуренції між державними і
кооперативними підприємствами не було. До того ж дві третини кооперативів
виробляли продукцію із сировини, закупленої на державних підприємствах чи у
роздрібній торгівлі. За таких умов кооперативи мали можливість шляхом підвищення
цін отримувати високі прибутки. Партійно - державна номенклатура вдало
використовувала це для поширення серед населення анти кооперативних настроїв
і водночас вкладала у кооперативи кошти з метою отримання власних прибутків.
Це слугувало додатковим чинником розпаду існуючої системи. Схоже розвивалися
процеси і в аграрному секторі економіки. У 1986 р. була ухвалена спільна постанова ЦК КПРС і Ради
Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення економічного механізму
господарювання в агропромисловому комплексі країни». Ніяких помітних зрушень
у сільському господарстві ця постанова не забезпечила. Все звелося до
створення додаткової Управлінської структури - Держагропрому - своєрідної
бюрократичної «надбудови» над колгоспами, радгоспами і переробними підприємствами.
Гострота продовольчого питання була додатковим чинником росту соціальної
напруженості в суспільстві і змушувала керівництво шукати виходу з кризи. В
1989 р. було прийняте рішення щодо розвитку на селі альтернативних форм
господарювання - селянських (фермерських) господарств, поширення Різних форм
оренди, утворення кооперативних колективів. Та реальних результатів це не
дало. Колгоспно-радгоспне керівництво чинило опір впровадженню нових форм
господарювання на селі. Блокуючись із консервативними елементами в партійних
верхах, воно відкинуло пропозицію визнати приватну власність на землю.
Невдачі у реалізації реформ, подальше погіршення ключових показників розвитку
економіки, доповнене прагненням союзних структур зберегти свою владу над
республікою, негативно позначились на фінансовому становищі та стали однією з
основних причин інфляції і
масового знецінення грошей, що боляче вдарило по достатку мільйонів
українців.
Рис. 19.3. Риси гласності Поглиблення кризи в економіці проявилося у наростанні темпів інфляції, збільшенні дефіциту державного бюджету. Карбованець 1989-1990 рр. перестав виконувати свої функції. В 1989-1990 рр. надзвичайного поширення набувають натуральні, або, як їх стали називати, бартерні обміни. Підприємства бажали одержати за свою продукцію реальні цінності, а не радянські карбованці, які інакше як «дерев'яними» вже й не називали. За цих умов продукцію направляли насамперед туди, звідки надходили матеріали чи сировина, а не туди, де вона була вкрай необхідна для продовження чи завершення технологічного процесу. Спочатку області, а потім уже й регіони та республіки стали вимагати від підприємств, які знаходилися на їхній території, виконувати перш за все замовлення для свого району, а вже потім для інших замовників. Внаслідок цього одне за одним почали зупинятися підприємства союзного підпорядкування. В економічному фундаменті радянської імперії з'явилися численні тріщини. Центр робив усе, аби загальмувати цей процес . У вересні 1990 Михайло Горбачов видав президентський указ, який зобов'язував зберегти заплановані на четвертий квартал 1990 р. і на весь 1991 р. господарські зв'язки. До «неслухняних» передбачалося застосовувати надзвичайно серйозні санкції - штрафи, втручання прокуратури. Але цей указ не виконувався, і 14 грудня 1990 р. Президент змушений був підписати новий указ, у якому говорилося про необхідність виконання попереднього. Усе це в комплексі призвело до логічного результату: в 1990 р. вперше за повоєнні роки національний дохід України зменшився на 1,5%. В цілому по СРСР зниження становило 4,0%, в Російській Федерації - 5,5%. Економічні можливості радянської системи були повністю вичерпані. План, який був основою розвитку радянської економіки, втратив значення мобілізуючого та загальнообов'язкового для виконання документа. Союзні Міністерства й відомства, не знаходячи рецептів виходу з кризи, Що насувалась, на цей період самоусунулись від управління економікою. За умов вирішення всіх економічних проблем лягло на керівництво республіки, яке була до цього не готове. Крах командної економіки призвів до падіння життєвого рівня населення України та став каталізатором його суспільної активності. Останнє все більше вбачало вихід із ситуації у розширенні прав України, її самостійності в економічній сфері.
2. Чорнобильська катастрофа Уночі з 25 на 26 квітня 1986 р. в Україні сталася подія, що сколихнула увесь світ - катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (ЧЛЕС).
Рис. 19.4. Чорнобильська атомна електростанція
Причиною катастрофи прийнято вважати стрибок напруги в мережі, який викликав два вибухи. На щастя (якщо можна так сказати), вибухи були не ядерними, а хімічними - наслідок перегріву реактора і накопичення значної кількості пари. На момент вибуху в реакторі знаходилось близько 200 т урану. Було зруйновано обшивку, а через відсутність захисної оболонки більше 60 т радіоактивних речовин піднялись у повітря. Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної бомби в Хіросімі. Оскільки Чорнобильська АЕС була графітно-водним реактором, саме графіт передбачав легко займистість всієї системи. Після вибуху в ньому залишилось близько 800 т графіту, який почав горіти. Пожежа тривала 10 днів і забрала життя 31 людини. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня. Пожежники, які перші прибули на місце катастрофи, не мали ізолюючих протигазів. Їх просто не попередили про особливості ситуації. В результаті радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи ліквідаторів. Кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Всі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.
Рис. 19.5. Пожежники під час аварії
Одразу після аварії майже 8,5 млн. людей були опроміненими, близько 155 тис кв. км територій було забруднено, з них 52 тис кв. км – сільськогосподарські землі. Реактор продовжував випромінювати радіацію ще 3 тижні, доки його не закидали сумішшю піску, свинцю, глини і бору. Уряд СРСР, очевидно, намагався приховати цю трагедію від світу через нав’язливу ідею секретності. Наступного дня у Швеції відзначили аномальне підвищення рівня радіації. Так було визначено, що в Україні сталось щось жахливе. Перше офіційне повідомлення в СРСР зробили аж 28 квітня під тиском міжнародної спільноти, але і в ньому майже не повідомлялось про масштаби проблеми. Склалось враження, що загрози немає, а проблема локальна. Всі іноземні ЗМІ розповідали про небезпеку, викликану Чорнобильською аварією, а радянські майже нічого про це не говорили. Хоча саме в цей час в усіх містах СРСР готувались паради і демонстрації на честь 1 травня. Як чиновники пояснювали пізніше, вони не хотіли підняти паніку серед населення. Хоча в Києві, наприклад, в день, коли на вулиці міста вишли тисячі людей, рівень радіації перевищував фоновий в кілька десятків разів. Від міжнародної допомоги уряд СРСР гордовито відмовився, але вже в 1987 році звернувся до МАГАТЕ, аби ті дали експертну оцінку діям щодо ліквідації наслідків аварії. Після катастрофи станція не працювала близько 6 місяців. За цей час територію дезактивували, спорудили саркофаг, який накрив 4-ий енергоблок. А потім знову ввели в дію 3 енергоблоки, які ще залишились. Офіційно причиною прийнято вважати некомпетентність персоналу, якому в той день доручили проведення технічного експерименту. Контрольні пристрої були відключеними, а потужність реактора знизили до недопустимого рівня. Ситуація стала неконтрольованою, а будь-які спроби нормалізувати її були здійснені невчасно.
Рис. 19.6. Введення в дію енергоблоків
Спочатку уряд СРСР та МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергії)
звинувачували у тому, що сталось, виключно персонал АЕС. Однак через
кілька років Консультативний комітет з питань ядерної безпеки опублікував новий
звіт, який розкрив питання серйозних проблем в конструкції самого реактора.
Серед причин у цьому звіті були зазначені:неправильне проектування реактора,
недостатнє інформування персоналу про небезпеки, пов’язані з особливостями
конструкції; попри те, що персонал і справді здійснив ряд помилок, зроблено
це було ненавмисно і в основному через недостатнє інформування. Дефекти
конструкції були результатом спішного будівництва, яке було проголошене
ударною комсомольською будовою. Намагання вгодити радянській верхівці
призвело до зниження якості робіт. Окрім того реактор не пройшов всіх
необхідних випробувань. В 1983 році вже були виявлені певні несправності,
однак їх вирішили проігнорувати . Спочатку евакуацію планували провести 26
квітня, однак уряд СРСР її затримав (можливо, сподівались, що обійдеться).
Але це було помилкою. В цей день вітер дув у напрямку Прип’яті, яка
знаходилась всього за 4 км від станції. Сосновий бір, який знаходився між
двома пунктами, перетворився на "Рудий ліс" через вплив радіації.
При чому сосна починає гинути при дозі
10Гр.,а людині достатньо всього 4Гр. Після аварії з 30 кілометрової зони
відчуження було вивезено 115 тис осіб. Однак, оскільки ураження також охопило
землі Росії та Білорусії, сумарна кількість людей, котрі позбулися своїх
домівок сягала 220 тис осіб. Хоча Чорнобильська катастрофа вважається
трагедією українською (внаслідок аварії постраждали 12 областей України),
офіційні дані свідчать, що 70% радіації отримала Білорусія: постраждала п’ята
частина сільськогосподарських територій, а сотні тисяч людей почали хворіти
лейкемією та раком щитовидної залози. У білорусів також є зона відчуження,
яка сьогодні сягає більше 4 000км.
Рис. 19.7. Уражена зона
Однак, радіоактивна хмара пішла ще далі
та зачепила навіть схід США. Радіоактивні дощі були зафіксовані в Ірландії.
Британське міністерство здоров’я повідомляє, що до сьогодні більше 300 ферм і
200 овець мають сліди радіаційного забруднення. В 1986 році таких овець
налічувалось близько 4 млн. Досить важливим питанням є забруднення
водних джерел, особливо річок Дніпро та Прип’ять. Небезпека загрожує також
Київському водосховищу. Існує небезпека проникнення радіонуклідів у підземні
води, що може призвести до потрапляння радіоактивних
речовин у системи водопостачання населених пунктів та у питну воду. Причиною
цьому можуть стати так звані "воронки", які утворились у рельєфі.
Радіоактивні речовини в них можуть проникати на сотні метрів вглиб ґрунту. До
сьогоднішнього дня фахівці сперечаються про кількість жертв аварії. На даний
момент офіційно визнано 64 підтверджені смертельні випадки через ураження
радіацією. Неофіційна статистика повідомляє про більше, ніж 15 тис людей,
постраждалих внаслідок аварії. А взагалі лікарі говорять про
"лавиноподібне" збільшення показників смертності серед населення,
яке потрапило під вплив радіації: в 1987 році кількість жертв сягала 2 тис.,
а в 1995 їх нараховувалось вже близько 37,5 тис. В основному це були люди з
хворобами, про які в той час радянські лікарі й не знали: тиреоїдин,
гіпотиреоз, гіпертиреоїдизм.
3. "Перебудова" Після смерті Л. І. Брежнєва (1982 р.) до влади прийшли спочатку Ю. В. Андропов
(1982-1984) Рис. 19.8. Юрій Андропов а потім К. У. Черненко (1984-1985). Рис. 19.9. Констянтин Черненко Андропов намагався навести порядок у розладнаному механізмі соціалізму перш за все за допомогою налагодження дисципліни, проте хвороба і смерть завадили йому зробити щось суттєве. Тяжко хворий К. Черненко фактично продовжував уже скомпрометований брежнєвський курс. Країна опинилася на грані економічної, соціальної і політичної кризи. У 1985 р. до влади приходить Михайло Горбачов, який проголошує політику «перебудови». Метою перебудови було збереження радянської системи шляхом її модернізації.
Рис. 19.10. Михайло Горбачов Періодизація доби перебудови: • 1985-1986 pp. - пошуки шляхів модернізації соціалістичного суспільства; курс на «прискорення»; • 1987-1988 pp. - початок реальних перебудованих процесів, спроби реформ у промисловості, гласність. «Перебудова згори»; • 1989-1991 pp. -«перебудова знизу». Падіння авторитету комуністичної партії, кінець її політичної монополії, утворення нових партій. Значна активізація політичної діяльності мас, посилення дезінтеграційних процесів у СРСР. На початковому етапі «перебудови» М. С. Горбачов спробував «прискорити» розвиток економіки СРСР за рахунок ширшого впровадження наукових досягнень у промисловість і випереджаючого розвитку машинобудування, не змінюючи економічних відносин. Поряд з цим активно проходила антиалкогольна кампанія, яка призвела до дефіциту бюджету, інфляції, непродуманого вирубування виноградників, стимулювала розвиток самогоноваріння. У 1987 р. почалася спроба реформувати управління економікою - перейти від адміністративних методів господарювання до економічних з демократичними засадами управління. До 1989 р. належить розробка і впровадження нових підходів до аграрної політики. Були прийняті рішення, спрямовані на розвиток орендних відносин, сімейного підряду, акціонерних товариств. Визнавалось право на розвиток різних форм господарювання, що було дуже радикальним заходом. У травні 1990 р. була оприлюднена урядова програма переходу до ринку. Цим самим ставилось питання про перехід від планової системи управління до регулювання промисловості через вільні ціни і прибуток. Перебудова почалася й у сфері ідеології. Виник чисто радянський термін «гласність», що означав перехідний етап у напрямі до свободи слова. Раніше вся інформація була під жорстким контролем, а частина її взагалі була заборонена, тому така політика означала значний радикалізм. Гласність перш за все поширилася на історію. Були вперше в такому обсязі опубліковані матеріали про сталінські злочини і голодомор 1932-1933 pp., переоцінювалось історичне минуле українського народу: діяльність Івана Мазепи, громадянська війна і національно-демократична революція 1917-1920 pp., боротьба УПА тощо. За часів перебудови постійно йшла боротьба між консерваторами і реформаторами у керівництві КПРС. Це призводило до певних коливань і непослідовності в діяльності М. С. Горбачова. У 1989 р. В Україні склалася нова політична ситуація. Реформація почала здійснюватись тепер не лише «згори», «знизу», з боку широких мас. Відбувалася поляризація суспільних сил, почали формуватись нові політичні партії зароджувався реальний політичний плюралізм, різко зростає значення національного питання. Процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбеки стані, Таджикистані та інших республіках тодішнього СРСР. Соціально - економічна ситуація у 1989-1990 pp. погіршується. Цим, а також викриттям сталінських злочинів компартія дискредитована. На противагу компартії у 1989 р. створюється Народний Рух України («Рух»), програма якого включала в себе ідею суверенітету України, відродження української мови та культури, гостро ставила екологічні проблеми, виступала за подальшу демократизацію політичної та економічної систем. З 1990 р. з'являються нові політичні партії (Українська республіканська, Демократична партія України, Українська Селянсько - Демократична - усього 16). В основу класифікації політичних партій покладено їхні програмні цілі.
Таблиця 19.1. Основні програмні цілі правих політичних партій
Таблиця 19.2. Основні програмні цілі соціал-демократичних партій
Таблиця 19.3. Основні програмні цілі національно-центристських партій
4. Вибори до Верховної Ради УРСР 1990 р. Формування нової партійно-політичної
структури в Україні припало на час підготовки виборів до Верховної Ради УРСР
і початок й діяльності.
Рис. 19.11. Вибори до Верховної Ради УРСР
Враховуючи досвід роботи союзних структур, Закон не передбачав скликання з’їзду народних депутатів України. Вищим законодавчим органом УРСР оголошувалася Верховна Рада, яка обиралася в кількості 450 депутатів строком на 5 років. У березні 1990 р. після напруженої передвиборної кампанії відбулися два тури виборів до Верховної і місцевих рад народних депутатів УРСР опозиційні консервативним колам апарату сили – Рух, УГС, «Меморіал», Товариства, української мови ім. Т.Г. Шевченка, асоціація «Зелений світ» і багато інших організацій для координації дій на виборах утворили Демократичний блок. Декларація блоку містила такі вимоги: реальний політичний і економічний суверенітет України; політичний плюралізм, багатопартійна система, скасування ст. 6 Конституції УРСР, що забезпечувала привілейоване становище КПУ як складової КПРС; створення економічної системи України на засадах різноманітності і рівноправності усіх форм власності; прийняття нової Конституції України; національне відродження українського народу, вільний розвиток культури і мов національних меншин України; реальна свобода віросповідання, легалізація Української греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви. Переважну більшість депутатських місць у Верховній Раді УРСР здобули представники компартії України. Головою Верховної Ради Української РСР після напруженої боротьби було обрано першого секретаря ЦК КПУ Володимира Івашка, який через деякий час залишив найвищий партійний пост.
Рис. 19.12. Володимир Івашко
Новим керівником комуністів республіки став Станіслав Гуренко. Преса, радіо, телебачення перебували фактично під повним контролем КПУ, та все ж представникам Демократичного блоку вдалося завоювати майже третину місць у Верховній Раді УРСР. б червня, через три тижні після початку роботи першої сесії Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання. Демократичний блок народних депутатів виступив з декларацією про перехід до конструктивної опозиції, політично оформленої, як Народна Рада. Опозиційні сили в парламенті очолив академік Ігор Юхновський.
Його заступниками стали Левко Лук’яненко,
Дмитро Павличко,
О. Смецъ, В.Філенко. Найбільшою серед опозиційних політичних партій,
представлених у Верховній Раді УР СР, стала Партія демократичного відродження
України, яка разом із співчуваючими налічувала майже 40 депутатів. Заступник
Голови Верховної Ради України Володимир Гриньов
був співголовою ПДВУ. Другий із шести співголів (О.Ємець) очолив одну з
постійних комісій Верховної Ради. Фракція Демократичної партії України
об’єднувала 25 депутатів. Лідером було обрано Дмитра Павличка.
Фракція Українсько-республіканської партії у Верховній Раді УРСР нараховувала
12 депутатів. Хоча у Верховній
Раді депутатів-комуністів була більшість – 239 чол., вони виявились
нездатними повною мірою володіти ситуацією.
Рис.19.14. Результати виборів до Верховної Ради УРСР 5. Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України (прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.) Український парламент з ініціативи Демократичного блоку абсолютною більшістю голосів («за» - 255 народних депутатів, проти - 4) прийняв Декларацію про державний суверенітет України.
Рис. 19.15. Передумови прийняття Декларації
Передумови прийняття Декларації: 1. Настрої народних мас, прагнення їх до самостійності. 2. Великодержавна політика імперського центру, що завжди ігнорувала інтереси союзних республік. 3. Дальше поглиблення економічної кризи. 4. Складання в Україні багатопартійності, створення нових політичних організацій та спілок. 5. Приклад Російської Федерації, народні депутати якої проголосили державний суверенітет РРФСР. Декларація про державний суверенітет складалася з Преамбули й 10 розділів. У Преамбулі зазначалося, що «виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, визначаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, Верховна Рада УРСР проголосила державний суверенітет України». Дано визначення поняття «Державний суверенітет України»: «Державний суверенітет України - верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». I розділ «Самовизначення української нації» Визначалися витоки суверенної національної Української держави, вказувалося на її невід’ємне право на самовизначення в наявних кордонах. II розділ «Народовладдя» Вказано, що єдиним джерелом державної влади в республіці є народ України. Проголошено основні засади народовладдя як прямої демократії, так і через народних депутатів різних рівнів і що від імені всього народу має право виступати Верховна Рада України. III розділ «Державна влада» Вказувалося про те, що з моменту прийняття Декларації Україна є самостійною у вирішенні всіх питань свого життя і що державна влада в республіці здійснюється за принципом поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки. IV розділ «Громадянство Української PCP» Щодо громадянства УРСР було прийнято компромісне формулювання: «Українська PCP має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР». Але прийнято важливе положення, що громадяни всіх національностей становлять народ України. V розділ «Територіальне верховенство» Вказано, що до компетенції України входять територіальний устрій, використання території, порядок використання природних ресурсів. Територія України є неподільною і не може бути замінена і використана без її дозволу. VI розділ «Економічна самостійність» Проголошувалося, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, весь економічний та науково-технічний потенціал, створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб України. VII розділ «Екологічна безпека» Україна самостійно встановлює порядок охорони природи на території республіки, гарантії екологічної безпеки і національного природокористування. VIII розділ «Культурний розвиток» Україна перебирає до своєї компетенції питання науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, а також гарантує право вільного розвитку всім національностям, що проживають на території республіки. IX розділ «Зовнішня і внутрішня безпека» Наголошувалося на тому, що зовнішня політика України є демократичною і миролюбною, що вона має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки і що в майбутньому має намір стати нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї. X розділ «Міжнародні відносини» Верховна Рада наголосила, що Україна як суб’єкт міжнародного права сама здійснює зовнішню політику, веде безпосередні зносини з іншими державами через установлення з ними дипломатичних відносин. Значення Декларації 1. Суть і зміст Декларації засвідчили про фактичну відмову України від участі у підготуванні нового союзного договору. 2. Вперше за роки радянської влади було проголошено про повноту влади республіки на її території. 3. Взято курс на мирний шлях відновлення Української незалежної держави. 4. Декларація стала основою нового законодавства У країни. 5. Закладено принципи українського державотворення. 6. Склала правовий фундамент для визначення позиції України щодо укладання міжнародних договорів. Декларація про державний суверенітет України - законодавчий документ, ухвалений Верховною Радою України 16 липня 1990 p., що проголошував державний суверенітет республіки в складі СРСР.
Рис. 19.16.Зал засідань Верховної Ради УРСР під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України.
6. Спроба державного перевороту в СРСР та події в Україні Ідея національного суверенітету охопила широкі верстви населення в усіх республіках. Намагаючись запобігти розпадові СРСР, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення Михайла Горбачова вирішили взяти владу в свої руки.
Рис. 19.17. Спроба державного перевороту
19 серпня 1991 р. М. Горбачов перебував на своїй дачі в Криму (мис Форос), заколотники вирішили діяти негайно. Із Кремля на весь світ було повідомлено про «хворобу» М. Горбачова, його неможливість подальшого виконання своїх обов’язків президента СРСР і про перехід повноважень глави держави до віце-президента Генадія Янаєва. Заявлено про створення Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС), російською мовою - ГКЧП. Члени заявили про: • призупинення діяльності партій, громадських організацій і масових рухів; • заборону мітингів, страйків, демонстрацій; • встановлення контролю над засобами масової інформації; • запровадження в окремих районах СРСР надзвичайного стану тощо. Основні події, пов’язані з цими заходами, розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р. Президент Російської Федерації Борис Єльцин оголосив ці події заколотом, а його організаторів - державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на захист «Білого дому» (будинку російського парламенту). Вранці 19 серпня 1991 р. командувач суходільних військ СРСР генерал Валентин Варенников разом із групою військовиків з’явився у Києві. Заручившись підтримкою першого секретаря КП України С. Губенка, він попередив українських керівників, що невиконання наказів ДКНС призведе до введення в Україні надзвичайного стану. Українське керівництво зайняло обережну позицію. • В Україні опір ДКНС очолили представники Народного руху, СДПУ, ПДВУ, інших демократичних сил. • Фракція Народної ради в українському парламенті закликала народ до громадської непокори і до всеукраїнського страйку проти диктатури. • Львівська обласна рада звернулася до населення області з закликом «при спробі насильницького усунення демократично обраної народної влади відповісти масовими актами громадської непокори». • 19 серпня в Донецькій міськраді зібралося понад 50 народних депутатів обласної та міської рад. Вони прийняли звернення до президії Верховної Ради УРСР та до жителів міста, в яких заявили про категоричне невизнання ДКНС. • Донецький страйком на знак протесту проти дій ДКНС почав готувати загально шахтарський страйк. • Сесія Харківської міськради розцінювала утворення ДКНС як «найтяжчий злочин». • Народний рух України закликав громадян до непокори, «створювати організаційні структури активного опору». • Союз українського студентства звернувся до Верховної Ради УРСР з заявою про намір розпочати «акції громадянської непокори». • 20 серпня 1991 р. відбулися великі збори львів’ян, які висловили обурення державним переворотом, підтримку російської демократії, готовність захищати суверенітет України та законно обрану владу. Республіканський штаб Руху і всеукраїнський страйком планували розпочати 21 серпня безстроковий всеукраїнський страйк. Із усіх політичних сил України лише керівництво Компартії стало на бік заколотників. Відразу ж після початку заколоту в Москві ЦК КПУ надіслав низовим організаціям таємні телеграми, в яких були вказівки «вжити заходів до участі комуністів у сприянні державному комітету із надзвичайного стану в СРСР» і не керуватися Конституцією УРСР. Також давалися накази «припиняти екстремістські настрої», «унеможливити демонстрації, мітинги, маніфестації та страйки протесту». Про свою підтримку ДКНС заявили: • обкоми компартії Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Харківської, Чернігівської областей; • партійно-радянське керівництво Криму; • окремі міськкоми КПУ. 21 серпня відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради РРФСР. З делегацією парламенту М. Горбачов повернувся в Москву. Тим часом після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня захопити московський «Білий дім», де перебував Б. Єльцин та його прибічники, коли група «Альфа» (спецпідрозділ КДБ) відмовилася штурмувати «Білий дім», стало зрозуміло, що заколот провалився. 22 серпня 1991 р. М. Горбачов скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС із посад, які вони обіймали. Керівників заколоту було заарештовано, а Борис Пуго (за офіційною версією) застрелився. Консервативні сили після провалу заколоту були паралізовані, а опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу. Серпневі події продемонстрували високий рівень свідомості народу й перемогу демократичного курсу та створили сприятливі умови для виходу України з СРСР.
7. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. у Києві розпочалася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. Голова ВР України Леонід Кравчук
Рис. 19.18. Президент Леонід Кравчук
доповів про політичну ситуацію в країні, а співдоповідачами виступили народні депутати Олександр Мороз (від більшості) та Iгор Юхновський (від опозиції). Усі висловили думку про необхідність рішучих заходів для захисту суверенітету України. Депутати запропонували визначити і створити всі структури суверенітету та механізм його практичної реалізації, надійну обороноздатну систему, прийняти закони про статус військ, розміщених на території України, вирішити питання про деполітизацію правоохоронних органів республіки, вжити заходів щодо забезпечення економічного суверенітету. Від імені Народної ради I. Юхновський запропонував проголосити акт, у якому мали бути зафіксовані незалежний статус України, абсолютне верховенство її Конституції, законів та урядових постанов. Проголошення цього акту мало бути підтверджене на республіканському референдумі. Під вечір 24 серпня 1991 р. позачергова сесія ВР УРСР (392 депутати – «за», 4 – «проти») проголосила Акт незалежності України.
Рис. 19.19. Акт проголошення незалежності України
В документі стверджувалося: «Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, – продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, – виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, – здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує: Незалежність України та створення самостійної української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його ухвалення». Верховна Рада також визнала необхідним провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум для підтвердження Акту незалежності та вибори Президента України. Окрім того, парламент прийняв постанову про політичну ситуацію і нагальні дії щодо створення умов для попередження нових спроб військового перевороту. Було вирішено створити Раду оборони, Збройні Сили України, Національну гвардію, прискорити формування Конституційного суду. Уряд мав організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю та забезпечити її конвертування. У зв’язку з Постановою про проведення всеукраїнського референдуму 24 жовтня 1991 р. Верховна Рада України опублікувала звернення до народу, в якому визначалася історична роль Акту про незалежність та підкреслювалася особлива відповідальність кожного за своє волевиявлення. «Акт проголошення незалежності України, – зазначалося у зверненні, – це не витвір політиків, депутатів чи партій... Це об’єктивна потреба... Незалежність України – єдина можливість зупинити зубожіння нашого народу і створити гідні наших людей такі ж умови життя, праці і відпочинку, якими відзначаються передові країни світу. Незалежність України – це право і обов’язок збудувати правову демократичну цивілізовану державу, де основними цінностями будуть реальність прав і суверенітет особистості, гарантованість розвитку і гідності кожного громадянина, представника будь-якої національності, всебічна повага до кожної етнічної меншини, що живе на українській землі...». 1 грудня 1991 р. громадяни України взяли
участь у всенародному референдумі. Усього у волевиявленні взяли участь 31 891
742 громадянина, або 84,18 % від загальної кількості внесених у списки виборців.
Ствердну відповідь на запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення
незалежності України?»дали 90,32 % (28 804 071 особа),
проти проголосувало 7,58 %. Недійсними було визнано 2,10 % бюлетенів.
Рис. 19.20. Бюлетень для голосування на всеукраїнському референдумі
Схваливши на всенародному референдумі 1 грудня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, народ України наддав цьому документу дійсної сили та започаткував новий етап розвитку історії України.
Питання для самоконтролю: 1. В чому полягала суть політики «прискорення»? 2. Коли було прийнято Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність»? 3. Що було одним з найголовніших завдань «перебудови»? 4. Коли було прийняте рішення щодо розвитку на селі? 5. Коли сталася катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції? 6. Що стало причиною катастрофи? 7. Скільки людей були опромінено після аварії ? 8. Коли до влади приходить М.Горбачов і яку він проголошує політику? 9. Назвати періодизацію доби перебудови? 10. Що означав термін «гласність»? 11. Коли був створений Народний Рух України? 12. Коли були прийняті закони УРСР про вибори народних депутатів УРСР і депутатів місцевих рад народних депутатів УРСР? 13. Назвати передумови прийняття Декларації? 14. Коли була прийнята Декларація про державний суверенітет і з чого вона складається? 15. Про що заявив Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС)? 16. Коли було проголошено Акт незалежності України? 17. Коли Верховна Рада визнала необхідним провести всеукраїнський референдум для підтвердження Акту незалежності та вибори Президента України? 18. Скільки осіб дали ствердну відповідь на запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»? Хронологічний довідник 1985 р. -в СРСР на квітневому пленумі ЦК КПРС проголошено курс на перебудову; у травні розпочалася гучна кампанія проти пияцтва та алкоголізму. 26.04.1986 рік-на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася найбільша у ХХ столітті аварія-катастрофа (26.04). 1987 рік-В УРСР посилилися процеси демократизації і гласності у всіх сферах суспільно-політичного і духовного життя. Розгорнулася масова кампанія щодо реабілітації жертв політичних репресій 1930-х – початку 1950-х років. ● З ув’язнення повернулися В.Чорновіл, М.Горинь та інші дисиденти. У Києві виник Український культурологічний клуб, у Львові – Товариство Лева, Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції, Комітет захисту УКЦ та ін. · Відбулися наради і демонстрації кримських татар з вимогами повернення на батьківщину. Утворено Державну комісію для розгляду звернень кримських татар. 1988 рік ● УГГ перетворена на Українську Гельсінську спілку (УГС). Згодом УГС оприлюднила “Декларацію принципів” з радикальними вимогами перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав; надання державного статусу українській мові; створення республіканських військових формувань; звільнення всіх політв’язнів; легалізації УКЦ та УАПЦ тощо. · Влітку у Львові пройшли багаточисленні мітинги з вимогою демократичних перетворень та створення Народного фронту в Україні. Продовжувалися мітинги кримських татар проти порушень їхніх національних та громадянських прав. · У Києві створено клуб “Спадщина” та студентське об’єднання “Громада”. ● Відзначено 1000-ліття утвердження християнства на Русі. 1989 рік ● Вперше на альтернативній основі відбулися вибори народних депутатів СРСР (26.03). Ряд народних депутатів обрано від опозиції. ● Завершено виведення радянських військ з Афганістану (15.02) У Луцьку відкрито перший в Україні пам’ятник воїнам-афганцям. ● Розпочали діяльність Товариство української мови ім. Т.Шевченка (лютий; ТУМ, згодом – ТУМ “Просвіта”), історико-просвітницьке товариство “Меморіал”, Народний рух України за перебудову (вересень; Рух), Українська екологічна асоціація “Зелений світ” та ін. Відновлено діяльність НТШ у Львові, Товариство ім. Т.Г.Шевченка у Ленінграді. Створено Міжнародну асоціацію україністів (МАУ), Республіканську асоціацію українознавців (РАУ) та ін. З’явилися перші масові і впливові неформальні видання: “Вибір”, “Вільна Україна”, “Поступ”, “Слово” та ін. ● У вересні подав у відставку В.В.Щербицький. ● Ухвалено Закон про мови (28.10), що надавав українській мові статус державної. ● У Західній Україні пройшли масові демонстрації на підтримку УГКЦ. Відбулася часткова легалізація діяльності УГКЦ та УАПЦ. ● Відбулися масові робітничі мітинги та демонстрації, страйки шахтарів у Донбасі та у Західній Україні. У Криму відбулася нарада представників незалежних національно-демократичних рухів республік СРСР. ● На мітингу пам’яті Чорнобильської трагедії у Львові вперше піднято синьо-жовтий прапор. Відновлено традицію відзначення Дня пам’яті козаків на “Козацьких могилах” під Берестечком. ● Кримські татари спорудили перші “наметові містечка”, що були розгромлені правоохоронними органами. У Львові з ініціативи письменника С.Тельнюка утворено громадську організацію “Українці на захист кримських татар”. ● Проголошено створення Української Національної Партії. ● У Києві на Байковому цвинтарі відбулося перепоховання В.Стуса, Ю.Литвина та О.Тихого (19.11). У багатьох місцях відбулося перепоховання та пошанування жертв сталінських репресій, мітинги і вечори пам’яті відомих діячів. 1990 рік ● Вперше у республіці публічно відзначено Різдво Христове (7.01) та День Чорнобильської трагедії (26.04). Відбулися також масові акції по відзначенню пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр., репресій НКВС-КДБ, 500-річчя українського козацтва та ін. Скасовано ідеологічні постанови ЦК КП(б)У 1940-х – початку 50-х років з питань розвитку української літератури, мистецтва, історії. ● У День соборності (21.01) проведено “живий ланцюг” – “українську хвилю” від західних до центральних і східних областей. ● Місто Ворошиловград перейменовано у Луганськ, Ворошиловградську область у Луганську. ● Рішенням Московського Собору РПЦ створено Українську Православну Церкву (УПЦ) – Український екзархат Московського патріарха. ● На позачерговому ІІІ з’їзді народних депутатів СРСР (12-15.03) М.С.Горбачова обрано Президентом СРСР. В СРСР запроваджено багатопартійність. ● Вибори до ВР УРСР та місцевих Рад народних депутатів на альтернативній основі (4 та 18 березня). У ВР виникла парламентська опозиція – Народна Рада. ● У містах Стрий та Львів вперше на державних установах піднято синьо-жовті прапори (березень-квітень). У Червонограді демонтовано пам’ятник В.І.Леніну (1.08), що набуло згодом масового характеру. ● На основі УГС створено Українську Республіканську Партію (УРП). Виникло об’єднання “Державна самостійність України”. ● У Києві проведено перший Собор УАПЦ (5-6.06). ● Декларація про державний суверенітет України (16 липня). ● Л.М.Кравчука обрано Головою ВР УРСР (23.07). У Києві поруч з Державним прапором УРСР піднято національний синьо-жовтий прапор (24.07). ● Ухвалено Закон про економічну незалежність УРСР (3.08). ● Відбувся одноденний політичний страйк (1 жовтня). ● Голодування студентів у Києві (2-17.10) з радикальними вимогами відставки Голови РМ УРСР; перевиборів ВР УРСР, відмови від підписання союзного договору та надання Декларації про державний суверенітет України конституційної сили, проходження військової служби юнаками України за межами республіки лише на добровільних засадах та ін. ● ВР УРСР ухвалила рішення про скасування 6-ї статті Конституції про керівну і спрямовуючу роль КПРС, а також про відставку Голови РМ В.А.Масола (23.10). ● На ІІ з’їзді Руху (25-28 жовтня) сформульовано нову програмну ціль – здобуття самостійності України мирними методами. 1991 рік ● Ухвалено постанову про відновлення Кримської автономної Республіки (12.02). ● Проведено Всесоюзний референдум (17. 03) щодо збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Згодом з’явилося декілька варіантів договору про Союз Суверенних Республік. ● Відбулися масові шахтарські страйки (березень-квітень). ● У Сімферополі курултай ухвалив Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу та обрав меджліс під головуванням М.Джемілєва. ● ВР УРСР ухвалила закон про заснування поста Президента УРСР (5.07).
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
© 2017 ДУ «Науково-методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності ВНЗ «Агроосвіта» 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 11 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
