|
|
Історія України Електронний підручник |
||
|
Тема 5 - Визвольна війна українського народу середини XVII століття |
|||
|
1. Причини, характер та рушійні сили. 2. Початковий етап війни. 3. Відновлення української державності. 4. Битва під Берестечком. Білоцерківський мир. 5. Зближення України з Московією. Переяславська Рада.
1.Причини, характер та рушійні сили
Новим в історичній науці є те, що в сучасних умовах, дослідники вказують на спрямування національно-визвольної боротьби не лише проти Речі Посполитої, а і проти інших ворогів незалежності українського народу. Національно-визвольна війна українського народу проти польської шляхти була спричинена насамперед безправним соціально-економічним, політичним, релігійним становищем українського суспільства. Це викликало велике обурення всіх верств населення, що вилилось в ряд селянсько-козацьких повстань.
Козацтво виконувало роль керівної і провідної сили визвольної війни і було ядром українського війська. Селянство приймало досить активну участь у боротьбі проти релігійного, національного та соціального гніту. Виступало проти політики польських і українських феодалів покріпачення, ставило вимоги щодо отримання особистої свободи і права на володіння землею. Міщанство вимагало послаблення податкового тиску і відіграло важливу роль у ході революції. Частина української дрібної та середньої шляхти взяла участь у визвольній боротьбі, у формуванні української еліти. Представники православного духовенства (нижчого) теж стали учасниками подій у процесах українського державотворення. Козацька старшина стала керівною силою в ході визвольної боротьби. Більшість учасників визвольної боротьби за національним складом становили православні українці. Але серед повстанців було багато представників інших національностей, які проживали на українських землях.
2.Початковий етап війни
У 1648 р. в Україні вибухнуло велике повстання проти польсько-шляхетського панування, яке переросло у національно-визвольну війну (революцію). Очолив цю війну Богдан Хмельницький.
Рис.5.1.Богдан Хмельницький
Це був досвідчений воїн, на середину ХVІІ ст. він мав трохи більше 50-ти років (народився наприкінці 1595 р.), брав участь у боях проти турків і татар, був учасником козацько-селянських повстань, до того ж, отримав добру освіту. Володів кількома іноземними мовами, зокрема, й латиною. Побував в державах Європи і Туреччині, що дало змогу ознайомитись з їх устроєм, дипломатією, військовою тактикою. Засвоєння уроків вивченого іноземного і козацького воєнного мистецтва дало змогу підняти стратегію й тактику українського війська на значно вищий щабель. Від пасивної оборонної тактики Б.Хмельницький перейшов до активних, наступальних дій, нав’язуючи противнику місце й час битви.
Рис.5.2.Гетьманщина за часів Б.Хмельницького Завдяки блискуче налагодженій розвідці завдавав ударів зненацька, досить часто використовував обхід ворога із флангів. Саме гетьману належить видатна роль у створенні артилерії й кінноти, як окремих родів війська. Запровадив завчасну підготовку набоїв (ладування), що дало змогу підвищити скорострільність у кілька разів і перейти до 3-х шеренгового бойового порядку. Завдяки цьому, а також використанню татарської кінноти, повстанці у 1648 р. здобули блискучі перемоги під Жовтими Водами
Рис.5.3.Схема битви під Жовтими Водами
та Корсунем (травень)
Рис.5.4.Схема битви під Корсунем
Рис.5.5.Бій під Корсунем
і під Пилявцями (вересень)
Рис.5.6.Бій під Пилявцями
Рис.5.7.Схема битви під Пилявцями
. Під час Зборівської битви (влітку 1649 р.) лише зрада кримських татар врятувала польську армію на чолі з королем Яном Казимиром від повного знищення.
Рис.5.8.Бій під Зборовом Дії татар, які були зацікавлені в обопільному знесиленні України й Польщі, примусили Б.Хмельницького погодитися на укладання Зборівської угоди (серпень 1649 р.)
Рис.5.9.Зборівська угода
За нею козацький реєстр установлюється в 40 тис. чоловік. Територію козацької України складали Брацлавське, Київське, Чернігівське воєводства. Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни й міщани повинні були виконувати довоєнні повинності. Щодо питання про унію, то воно відкладалося до рішення сейму. Зрозуміло, Зборівська угода не влаштовувала ні українську, ні польську сторони.
3.Відновлення української державності
Основні етапи державного будівництва та боротьба Б. Хмельницького за їх виконання.
І етап лютий-вересень 1648 р. – розробка ідеї автономії на козацькій території в складі Речі Посполитої.
ІІ етап вересень 1648 р. – серпень 1649 р. – виокремлення політичної програми з головною метою – створення незалежної української держави в межах усіх етнічних земель України.
ІІІ етап серпень 1649 р. – червень 1651 р. – діяльність Б. Хмельницького з реального втілення ідеї формування незалежної держави та негативні наслідки зрадницької політики кримського хана.
ІV етап липень 1651 р. – березень 1654 р. – поразка політики автономії в межах Речі Посполитої та українсько-російський договір.
На звільнених землях було організовано місцеві та центральні органи влади, запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ (на зразок територіально-політичному устрою Запорозької Січі). Найхарактерніші ознаки Української козацької держави середини ХVІІ ст. Гетьманська держава налічувала сильну сучасну армію, яка характеризувалась мужністю, високим бойовим духом, суворою дисципліною. Чисельність армії доходила до 130-150 тис. чоловік. Гетьманські універсали визначали умови сплати і надходження податків до державної скарбниці. Українська держава мала свою систему судочинства. На українських землях діяло козацьке звичаєве право, певною мірою зберігали силу норми Литовських статутів, Магдебургського права. Для усього населення новим джерелом; - Полки і сотні одночасно були військовими і адміністративними одиницями. - Полковники і сотники здійснювали військову і адміністративну владу. Полковники були головними представниками гетьманської влади на гетьманські універсали. Найвищою судовою гілкою був Генеральний військовий суд. Діяли полкові та сотенні суди. У містах – міські та церковні суди. Економічна політика української держави середини 17 століття мала бюджет, хоча він завчасно не розроблявся і не затверджувався. Економічна політика визначалася потребами і можливостями часу. Економічна політика Б. Хмельницького здійснювалась через універсали, накази, гетьманські листи, практичну діяльність. Українська держава середини 17 століття мала свою символіку: - малинового кольору прапор; - герб, на якому вимальовувався козак з мушкетами. Українська держава мала власні зовнішні атрибути державності – клейноди. До них відносились: булава, печатка з гербом, хоругва, бунчук. Найвищою ознакою влади була булава. Відомо, що у 1648 році Б. Хмельницький мав срібну позолочену булаву, яка була прикрашена дорогоцінним камінням. Печатка мала округлу форму. Виготовлена із срібла. На ній зображено козака з шаблею, порохівницею і самопалом. На печатці по колу зроблено надпис: “Печать славного війська Запорізького низового”. Хоругва (прапор) - тканина прямокутної форми кармазинового кольору, на якій вишито герб, образ святих, хрести. Хоругву несли попереду війська поруч з гетьманом. У державі відбулись зміни в соціальній структурі суспільства: - територію Козацької держави покинули католицька шляхта, польські магнати і католицьке духовенство; - козацька старшина утримувала владу і основні багатства; - отримали особисту свободу більшість селян і міщан; - спостерігався процес покозачення значної частини селян у ході війни; - покозачена частина селян створювала вільне козацьке господарство; - міські жителі отримали права займатись ремеслами, торгівлею, промислами; - міське православне населення приймало участь у самоврядуванні міст. Українська козацька держава і гетьман Б. Хмельницький розвивали дипломатичну службу: - приймали іноземних послів; - брали участь у виробленні умов міжнародних договорів; - вели дипломатичне листування; - уклали військово-політичний союз із Кримським ханством, Трансільванією; - встановили дружні відносини з Валахією, Венецією; - гетьман проводив політику налагодження зв’язків з Росією для спільної боротьби проти Польщі; - укріпили позиції Української держави на міжнародній арені, підвищили її авторитет; - до столиці Чигирин приїздили посли Туреччини, Угорщини, Росії, Швеції, Венеції.
Видатним явищем стало виникнення й зміцнення козацької держави, котра мала всі необхідні атрибути функціонування. На чолі держави стояв гетьман, котрий скликав ради, відав фінансами, керував військом, проводив дипломатичні зносини з іншими державами. В кінці життя Б.Хмельницький сконцентрував у своїх руках майже необмежену владу. Він провів поділ країни на полки й сотні, які стали територіальними одиницями управління. Полковники, сотники і міські отамани здійснювали не лише військову, а також і цивільну владу у своїх районах. Полковники насамперед розпоряджалися всім земельним фондом, який складався з колишніх королівщин та земель, залишених шляхтою. Переважна частина цих земель розподілялась між козаками, які за службу не одержували платні грішми. Полковники також організували фінансову справу на підлеглій їм території. Вони проводили збір податків до військового скарбу, віддавали в оренду підприємства, збирали орендну плату, а також податки з ярмарків. Державний скарб поповнювався також за рахунок млинів, винокурень, броварень, корчмів, які раніше належали королівщинам або шляхті. Важливу роль відігравали також збирачі податків та інших державних доходів. Повністю належали скарбові кордонні мита: “індукта” від ввезення товарів та “евекта” – від вивозу. Українська держава мала кордони, укріплені військовими заставами. Перевага козацької адміністративної мережі проявилася в тому, що всі накази зі столиці Чигирина дуже швидко доводилися до віддалених місцевостей і виконувалися без затримки. При гетьманові знаходився найвищий суд, який розглядав апеляції, що надходили від полкових і сотенних судів, а також деякі справи, із якими прохачі йшли просто до гетьмана. Для вирішення справ особливо важливих, він посилав окремі судові комісії. На місцях кожен стан мав свій суд, але на першому місці стояли козацькі суди. Останнім підлягали не тільки козаки, але також міщани й селяни, особливо за вбивство, розбій, крадіжки тощо. Як свідчать джерела, Б.Хмельницький організував ефективні служби розвідки та контррозвідки, завдяки чому в Чигирині було відомо навіть те, що говорилось на таємних королівських радах чи в покоях Яна Казимира. Українська держава була визнана багатьма європейськими країнами. Очевидці свідчать, що в гетьманській столиці одночасно перебували посольства Австрії, Трансільванії, Московії, Туреччини та інших держав. У свою чергу українські посольства відправлялися в іноземні країни. 4.Битва під Берестечком. Білоцерківський мир.
На початку 1651 р. воєнні дії відновилися наступом поляків на Поділля. У червні 1651 р. відбулася найбільша у середньовічній історії Берестецька битва.
Рис.5.10.Схема битви під Рис.5.11.Битва під Берестечком Берестечком Вона розпочалась вдало для української армії. Але у вирішальний момент татари втекли з поля бою, оголивши цим самим лівий фланг. Значно погіршило ситуацію і те, що Б.Хмельницького, який подався за татарами, щоб переконати хана повернутися на поле битви, “союзники” затримали у себе і відпустили лише через 2 тижні. Завдяки героїзму і мужності повстанців, їм вдалося побудувати табір, котрий тримав оборону протягом 10 днів. Після цього під проводом І.Богуна була здійснена унікальна операція по виведенню війська з оточення, коли через три переправи по болотистій місцевості вдалося вивести не лише майже 90-тисячну армію, а й переважну частину артилерії. Невмирущою славою покрили себе кілька сотень повстанців, котрі загинули, але дали змогу вийти українській армії з оточення.
Рис.5.12.Розміщення військ під Берестечком 28 вересня 1651 року відбулося заключення Білоцерківського договору. Даний договір зводив нанівець автономію української держави. - територія держави зазначалась лише Київським воєводством - влада гетьмана підпорядкувалась коронному гетьману - чисельність реєстрового козацтва зменшувалась до 20 тис. чол. - пани отримали право повертатися до маєтків. Отже, становище України значно погіршилось. Тому, Б. Хмельницький і його радники стали перед дилемою: капітуляція перед Польщею або звернення до московського царя за допомогою. На прохання гетьмана до Москви надати йому військову допомогу – остання мовчала. Лише 1 жовтня 1653 року цар скликав Земський собор. Учасники собору висловили своє рішення про те, щоб “…гетьмана Богдана Хмельницького и все військо запорожское с городами и землями принять”.
Навесні наступного року українці здобули переконливий реванш у битві під Батогом (травень 1652 р.). За всю середньовічну історію Польща не зазнавала такого страшного розгрому.
Рис.5.13.Битва під Батогом Загинула половина всіх гусарів Речі Посполитої. Перемога привела до скасування Білоцерківської угоди й відновлення на українських землях національних органів влади. У джерелах є згадки про карбування восени 1652 р. власної монети.
5.Зближення України з Московією. Переяславська Рада.
Після болісних роздумів Б. Хмельницький прийняв невтішне рішення: заради збереження основних завоювань національно-визвольної боротьби українського народу і насамперед державності слід на деякий час піддатися під протекцію Москви. Цей крок був вимушений, оскільки польсько-кримський Кам'янецький договір 1653 p., який не передбачав навіть збереження за козацькою Україною статуту державної автономії у складі Польщі, ставив її перед фактом існування політичного взаєморозуміння Польщі і Кримського ханства. Б. Хмельницький, частина духовенства ще з 1648 р. зверталися до Москви з проханням, але не для того, щоб "возз'єднатися", а для того, щоб одержати підтримку у війні з Польщею, ворожою також і Росії. Однак московські правителі не поспішали. Вони вирішили зачекати, доки козаки й поляки не виснажать одне одного, і вже тоді вдатися до відповідних дій. І лише тоді, коли українці заявили, що віддадуть перевагу союзу з Туреччиною, вони вирішили діяти. У результаті тривалих переговорів 1 жовтня 1653 р. цар Олексій Михайлович скликав земський собор, який ухвалив прийняти Військо Запорізьке "під государеву високу руку". Ухвалюючи це рішення, Москва сподівалася повернути деякі захоплені Польщею землі. На кінець 1653 р. в Україну було відряджено московське посольство з боярином В. Бутурліним, який мав прийняти присягу від козацької старшини на вірність московському цареві. 18 січня 1654 р. гетьман відкрив Раду, яка вирішила передати Україну під царську протекцію.
Рис.5.14.Переяславська Рада
Усього присягнуло 284 особи. Відмовилися присягати і відомі козацькі ватажки Іван Богун, Іван Сірко, Йосип Глух, Філон Джалалій та інші. Небажання виявили також козаки Полтавського, Кропивнянського, Уманського і Брацлавського полків. Остаточний договір представники обох сторін уклали в Москві в березні 1654 р. Це так звані Березневі статті. За ним цар забезпечував Україні автономію, що стосувалася таких справ: гетьмана і старшину вибирає козацька рада, українська адміністрація і суди незалежні від московських, податки в Україні збирає український уряд, козацького війська має бути 60 тис, залишається давній поділ населення на стани (козацький, шляхетський, міщанський, духовний) і кожен стан зберігає свої права, Україна має право на переговори з іншими державами. Українці визнали такі права царя: тримати в Києві військову залогу з воєводою, обирати нового гетьмана, про закордонні посольства гетьман повідомляє царя, а права всіх станів цар затверджує своїми грамотами. В історичній науці й досі немає однозначної оцінки. Сучасники вважали, що це був договір, який не порушував суверенних прав України, гарантував їй збереження державності. М. Грушевський писав, що ця угода була формою васальної залежності, за якої цар погоджувався захищати Україну, не втручаючись в її внутрішні справи. Українські історики — В. Липинський, О. Оглоблин, В. Мороз та ін. резюмують суть договору як військовий союз України з Москвою.
9 жовтня 1653 року, в Україну було направлено надзвичайну дипломатичну місію на чолі з В. Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непорозуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав у Переяславі загальновійськову Генеральну раду і виголосив промову, в якій охарактеризував вкрай складні умови, які склались в українському суспільстві за шість років війни і вказав на єдиний вихід – це піддатися під захист сильної держави і отримати від неї військову допомогу. Але не всі прийняли рішення Переяславської ради. Так, присягу цареві відмовився дати Іван Богун, який після Б. Хмельницького вважався стратегом “номер один”, не було також уповноважених від Запорозької Січі. На жаль, у Переяславі українська сторона не отримала ні одного офіційного документа, в якому б чітко визначались умови “об’єднання двох держав”. Остаточний договір було вкладено в Москві, в березні 1654 року – так звані Березневі статті. Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні та передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін означало б самостійність України і гарантувало зобов’язання зі сторони Росії забезпечити українському народу незалежність. Після обговорення 21 березня проекту договору було сформовано лише одинадцять статей. 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою, визначав права, вольності Війська Запорозького та української шляхти, обрання гетьмана, визначав кількісний склад збройних сил України. Цар видав жалувану грамоту православному духовенству. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але, на жаль, як пише О. Апанович “…історія українсько-російських взаємин не пішла шляхом Переяславської угоди. Надто різні були національно-державні інтереси, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною”. Березневі статті 1654 року – міжнародний договір між Росією і Україною, оцінка якого царським урядом поступово змінювалась не на користь українського народу.
Рис.5.16.Памятник в Києві “Хмельницький поглядає в бік Москви” Березневі статті передбачали: - Україна (територія Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств) підпадала під протекторат Росії; - Україна входила до складу Росії з правом козацько-старшинського самоврядування, зберігалась полкова система адміністративного устрою; - зберігалось 60-тисячне військо; - верховна влада належала гетьману, обраного військом, але затверджувалась царем; - визнавалась самостійність української православної церкви; - у містах зберігалось право на самоврядування; - козацькій старшині царський уряд підтверджував право на володіння землею і маєтками; - гетьману надавалось право вести самостійну зовнішню політику, окрім з Польщею та Туреччиною; - Україну зобов’язували виплачувати певну суму грошей від своїх прибутків до російської скарбниці; - російський цар надав собі право ввести і тримати в Києві військовий гарнізон (15 тис. чол.) на чолі з воєводою. Наслідки входження України до Росії були неоднозначними і суперечливими, що врешті решт привело до перетворення її на провінцію Російської держави Після підписання договору між Україною та Росією, який увійшов в історію як "Березневі статті" наприкінці березня 1654 р. і відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки. У липні 1655 р. україно-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща була вже неспроможна вести бойові дії. Скориставшись цим війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир’я (24 жовтня 1656 p.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.). Висновок Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України. Основними причинами - боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними; - зародковий стан національної державної ідеї; - слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва; - слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну; - постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави. Але разом з тим національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України: - вона зумовила створення національної Української держави - Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.; У середині XVII ст. в Європі відбулись значні зміни: Центральна Європа була спустошена Тридцятилітньою війною, було закріплено політичну роздрібненість Німеччини, Голландія остаточна домоглась своєї незалежності, в Англії вибухнула революція, у Франції утверджувалась абсолютна монархія. У результаті перших перемог козаків під керівництвом Б.Хмельницького і відродження Української держави відбулись вагомі зрушення у Східній Європі. Речі Посполитій, одній з наймогутніших держав, опорі католицького світу, було завдано могутнього удару. Це відразу порушило рівновагу в регіоні. Традиційні суперники і вороги Польщі намагалися використати ситуацію, що склалася. У конфлікт безпосередньо і опосередковано були втягнуті Кримське ханство, Молдавія, Трансільванія, які були васалами Османської імперії, Московська держава, Швеція, Венеція, Австрія. Б.Хмельницький намагався використати зміни, що відбулись у Східній Європі. Особливістю національно-визвольної боротьби українського народу середини XVII ст. стало те, що зовнішньополітичний чинник був одним з провідних. До того ж в очах європейських правителів Б.Хмельницький був самозванцем, не спроможним підтвердити свого походження, яке б давало йому право стати правителем держави. Йому потрібен був покровитель або якась династична комбінація (прагнення одружити Тимоша на дочці молдавського володаря і була такою спробою). Уже напочатку визвольної боротьби союз з татарами дав змогу перемогти Б.Хмельницькому в кількох вирішальних битвах. Але зростання могутності Української держави не входило в плани Кримського ханства. Спроби залучити до боротьби проти Польщі Молдавію і Трансільванію були невдалі, а тривала боротьба виснажила сили народу. Залишався один вихід — союз з Москвою. Московська держава, яка перші роки визвольної боротьби, хоча і зберігала нейтралітет, однак пильно стежила за розвитком подій. Звернення Б.Хмельницького за допомогою вона вирішила використати в своїх інтересах: стати домінуючою силою у Східній Європі, максимально ослабити основного свого суперника — Польщу. Переяславська угода (1654) склала нову розстановку сил, в якій Україна стала розмінною монетою у великій політичній грі між Польщею, Росією та Туреччиною. Усвідомивши це, Б.Хмельницький намагався вирвати Україну з такого плину подій. Війна Швеції з Польщею дала Україні шанс стати самостійним чинником європейської політики. Але реалізувати цю можливість так і не вдалось через змову Москви і Польщі, смерть Б.Хмельницького і Руїну в Україні. Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України. Питання для самоконтролю: 1.Передумови,причини ,характер і рушійні сили визвольної війни 2.Який початковий етап війни під проводом Богдана Хмельницького 3.Основні етапи державного будівництва та боротьба Б. Хмельницького за їх виконання. 4. Які найхарактерніші ознаки Української козацької держави середини ХVІІ ст.? 5.Яка соціальна структура Української держави середини ХVІІ ст.? 6.Дипломатична служба і її основні дії. 7. Основні етапи, битви і договори національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. 8.Причини зближення Б.Хмельницького з Москвою 9.В чому суть Березневих статей? Хронологічний довідник1638 р. – повстання під керівництвом Я.Острянина, Д.Гуні та Скидана. Ухвала польським сеймом "Ординації Війська Запорозького реєстрового" з обмеженнями козацьких прав та вольностей. 1645 р. – запрошення урядом Франції 2,5 тисяч запорожців на військову службу. 1647 р. – арешт і втеча Богдана Хмельницького на Запоріжжя. 1648 – 1657 рр. – гетьманування Богдана Хмельницького. 1648 р. – початок національно–визвольної війни (революції). Переможні битви під Жовтими Водами й Корсунем (29 квітня – 6 травня), під Пилявцями (11 – 13 вересня). Похід у Галичину до Львова й Замостя (вересень – листопад). Повернення до Києва (грудень). 1649 р. – великі битви під Зборовим, Збаражем, Лоєвим (червень–серпень). У серпні підписано Зборівську угоду. 1650 р. – похід козацького війська на Молдавію. У Франції вийшов цінний “Опис України” Г. Л. Боплана. 1651 р. – відновлення українсько–польської війни. Героїчна оборона козаками м.Красне та Вінниці (лютий – березень). Битва й оборона під Берестечком (18 – 30 червня). Захоплення литовським військом Києва (липень – серпень). Оборона Білої Церкви й підписання Білоцерківської угоди (вересень). 1652 р. – розгром польського війська під Батогом (22 – 23 травня). Похід козаків у Молдавію. Т.Хмельницький одружився з дочкою молдавського господаря Розандою (серпень). 1653 р. – військові дії на Поділлі та у Молдавії. Поранення й смерть Т.Хмельницького під Сучавою (вересень). Оточення польської армії й підписання угоди під Жванцем (вересень – грудень). Рішення Земського собору у Москві про прийняття України під протекцію царя (1 жовтня). Прибуття в Україну московського посольства на чолі з В.Бутурліним (грудень). 1654 р. – Переяславська рада і присяга українського населення на вірність московському цареві (січень – лютий). У березні у Москві підписано “Березневі статті”, або “Статті Б.Хмельницького”. Продовження військових дій на території Брацлавщини, Білорусі, Поділля. 1655 р. – оборонні битви під Уманню та Охматовим (січень). Наступ на Поділлі (липень – серпень). Визволення Галичини (вересень – жовтень). Бої під Озірною на Поділлі (листопад).
|
|||
|
|
|||
|
© 2017 ДУ «Науково-методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності ВНЗ «Агроосвіта» 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 11 |
|||
