Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів.

О весно красна, ти  ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945 рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами та над червоною комуністичною гідрою, яка ще довгі роки по ІІ Світовій війні гвалтувала Україну. Не можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.

Мільйони людей забрала ІІ Світова війна. Це важко усвідомити, важко осягнути. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли гинули мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло фашистської та комуністичної окупації.

8-9 травня цього року пройшли в Україні під знаком червоного маку, який символізує отвір від кулі, навколо якого розходиться кров. В рамках відзначення Дня примирення студентська рада підтримала ініціативу дирекції коледжу та організувала студентів з числа мешканців гуртожитку та викладацький колектив на виготовлення маків–пам’яті за загиблими героями. Кожен студент, викладач та працівник коледжу, долучившись до спільної справи, впродовж трьох днів гордо носив на грудях символ примирення. Традиційно кожного року трудовий і студентський колективи вітають ветеранів і вдів ІІ Світової війни, які працювали в коледжі. На жаль їх щороку залишається все менше і менше. Працівники і студенти коледжу привітали ветерана Пацірука Зеновія Миколайовича і вдову Піонтківську Наталію Григорівну, висловивши їм щиру вдячність і побажавши довгих років життя.

В бібліотеці була оформлена виставка літератури, присвячена Дню примирення і перемоги, а в фойє коледжу – композиція „1939-1945 – пам’ятаємо перемагаємо”.

Пишаємося тим, що зробили для Перемоги наші земляки. З історії відомо, що майже кожна родина втратила на війні своїх синів і дочок, братів, чоловіків.

Багатьом героям, полеглим на полях битв, не судилося побачити Велику Перемогу. Сьогодні, в річницю героїчного подвигу, немає поряд і багатьох з тих, хто, відстоявши свободу і незалежність Батьківщини, повернулися в післявоєнну розруху, мужньо подолали всі тяготи, відновили зруйновані міста і селища.

Пам’ять про них непідвладна часу, як непідвладна часу любов до Батьківщини.Для нас, нащадків солдатів Великої Перемоги, найвищою життєвою істиною є вірність їх справі і громадянському обов’язку, довічна синівська шана і повага. Наш земний уклін усім, хто виніс роки окупації та пекло концтаборів, хто піднімав з руїн і відроджував рідний край.

Україна! За її мир і спокій полягли мільйони. Війні не бути. Нехай панує мир! І ми про це подбаємо. Ніхто не забутий, ніщо не забуто.